Розділ «Частина п'ята «Та встане з него свята землиця…»»

14 жовтня – свято Покрови Пресвятої Богородиці, або ж просто Покрова. Це старовинне народне свято, пов'язане з культом поминання предків та творення нових родин, свято закінчення хліборобського циклу робіт, коли завершувались всі польові роботи.

На Покрову оправлялась переважна більшість весіль. За прадавньою традицією вважалось, що осінь – найблагодатніша для весільних гулянь пора. Із давнини прийшло переконання, що як Покрова накриває траву листям, землю снігом, а воду льодом, так і дівчат повинна накрити вона шлюбним вінцем. Звідси і численні замовлення: «Свята мати, Покровонько, накрий мою головоньку, хоч ганчіркою, аби не залишилась дівкою».

Крім того, від козацьких часів Покрова була й національним святом, оскільки запорізькі козаки вважали святу Покрову своєю покровителькою, а значить, і покровителькою всієї України.

Листопад

Від Покрови до Пилипа (27 листопада) на Україні споконвіку справляли весілля. У цей час люди займалися хатньою роботою: жінки пряли, а чоловіки домолочували у клунях хліб. Потім починалась Пилипівка (піст, а для неодружених молодих людей – вечорниці та досвітки, можливість ближче познайомитись один з одним та вибрати собі пару до вподоби. Від Пилипівки починались і сватання, які тривали до Дмитра.

Грудень

Цей місяць, що закінчує традиційний річний цикл, наповнений святами містичного характеру: ворожіннями, магією та ін. Адже наближається час панування злих сил у природі.

Найбільшими святами були Дмитра (9 грудня) та Андрія (13). У ці дні дівчата ворожать, дізнаються про свою долю і про майбутніх наречених, а хлопці на Катерини (7 грудня) постяться, щоб мати добрих дружин. На Катерини дівчата зрізають гілочки вишні і ставлять їх у воду: якщо ті розквітають до Різдва, то у новому році дівчина одружиться.

Найбільш цікавим у цьому місяці видається Андрія (Калита). Його обрядовість тісно пов'язана із язичницьким світоглядом і є ніби вступною до майбутніх космологічних різдвяних свят. На вечорницях цього дня хлопці й дівчата влаштовують гру: кусають калиту – медовий корж із отвором посередині.

Обирається «пан Калитовський», який високо на палиці тримає калиту. Хлопці по черзі виконують роль «пана Коцюбовського», сідаючи верхи на коцюбу і примовляючи: «Їду, їду на коні, на коні, на коцюбі», рухаючись до калити. Хлопці та дівчата допікають Коцюбовському жартівливими питаннями та характеристиками. Якщо Коцюбовський не засміється, йому дозволяють кусати калиту без допомоги рук, можна лише підстрибувати. Якщо ж Коцюбовський засміється, дівчата мастять йому обличчя сажею.

У день Наума (14 грудня) найкраще віддавати дітей у навчання, тоді наука піде на ум. Раніше, відправляючи сина до школи, його цього дня мили, стригли, вбирали у все нове і вели до дяка, який освячував його прихід на навчання.

На Варвари (17 грудня) починали «Вовчі весілля» – час, коли темні сили, які асоціювались із цими тваринами, влаштовували свої ігрища та шабаші.

Життя у селі на деякий час завмирало, виконувалася лише хатня робота.

Народний гороскоп

Багатовікова історія людської культури нерозривно пов'язана з календарем, потреба в якому виникла в давнину, коли людина ще не мала писемності. Календар дає змогу регулювати і планувати якимось чином господарську діяльність, що особливо потрібно землеробським народам, до яких і належать віддавна українці.

Етнографічні джерела стверджують, що в різні часи слов'яни, нащадками яких ми є, користувались різними типами календарів. Найпершим примітивним календарюванням було визначення основного виміру часу – дня за сходом та заходом сонця, потім почала визначатись і доба. Спершу рахунок днів і ночей обмежувався кількістю пальців однієї руки, так виник п'ятиденний тиждень, а пізніше – за кількістю пальців на обох руках – десятиденний. Рахунок дням вівся зарубками на дереві, до речі, такими календарями у побуті користувались аж до XIX ст. Отже, регулювання трудової діяльності за чергуванням дня і ночі було першою спробою календарювання. Пізніше люди звернули увагу на періодичну зміну фаз місяця – друга міра часу після доби, і вже потім рахунок часу почав вестись роками. Першим календарем, яким свого часу користувались всі народи, був місячний, він і визначив семиденний тиждень (І фаза місяця). Назви днів тижня зв'язані з їх порядковими номерами і релігійними звичаями. Так, українські назви днів прийшли в українську мову із болгарської через церковнослов'янську. Наступним етапом винайдення форм відліку часу було створення сонячного календаря, який тісно пов'язаний із зміною пір року, а отже, і з основними подіями сільськогосподарського року: сівби і жнив.

Коли і як у слов'ян з'явився перший календар, історія відповіді не дає, оскільки більшість писемних пам'яток періоду Київської Русі не збереглась. Та археологічні знахідки, а саме глечик, знайдений у 1889 році в селі Ромашки Київської області, який датовано III ст., вказує на досить давнє побутування календаря на території України. Глечик в два ряди опоясаний різноманітними значками, розшифровка яких показала, що це і є давньослов'янський календар. Тип календаря – місячно-сонячний, тобто тісно пов'язаний із сільськогосподарським циклом робіт.

До X ст. новий рік у Київській Русі починався з нового місяця навесні, у дні, близькі до весняного рівнодення. Після прийняття християнства з'явився юліанський календар, нове літочислення від народження Христа і новий початок року – 1 березня. До того часу існувало літочислення від сотворіння світу, за яким 1992 рік, наприклад, рахується 7500 роком. Назви місяців традиційно були пов'язані з явищами природи, в українській мові ці назви збереглись, а їхні варіанти широко побутують у діалектах:

Давньоруська назва:

Січень