Розділ «Епілог СУЧАСНІ СПАДКОЄМЦІ ЗОЛОТОЇ ОРДИ»

Країна Моксель, або Московія [Історичне дослідження. Книга 1

«Тим часом втеча Шахин Гірея з Тамані до черкесів спонукала Суворова прискорити похід проти татар, які ховалися за Кубанню по Лабі. Ночами (справді махровий бандит! — В. Б.) із засторогами Суворов, розпустивши чутки про свій від'їзд у Полтаву, пробрався до устя Лаби. Вночі 1 жовтня, з не меншими засторогами, він переправив загін через Кубань і на світанку підійшов до татарських аулів. Тут поблизу урочища Керменчик, за 12 верст від Кубані, відбувся останній бій із татарами, жахливий за своїми наслідками. Першими кинулися (вранці-рано, коли мирні люди аулів спали. — В. Б.) з піками на татар донці, за ними драгуни і гренадерський батальйон. За три години битви (різанина сплячих людей — це битва по-суворовськи. — В. Б.) 2 000 трупів засіяли простір довкола військ, аули були спалені, а до кінця битви на полі залишилося понад 5 000 лише вбитих. І козаки, і солдати однаково не давали нікому пощади — вбивали, різали й кололи чоловіків, жінок, старих і дітей» [27, том І, с. 393].

А ви, Олександре Ісайовичу, з професорським апломбом намагаєтеся переконати звичайного громадянина в тому, що землі Чечні-Ічкерії «на північ від ріки Терек» — козачі. Сподіваюся, хоча б тепер ви розумієте свою духовну спорідненість із паном Жириновським, основану на «праві миття російського чобота у річці Терек».

Отже, пане Солженіцин, закінчимо звертатися до ваших «словесних шедеврів», які смердять шовіністичною гнилизною. Відволічемося й поглянемо на саму Росію.

Послухаймо російського академіка:

«Василь Осипович Ключевський (російський академік початку XX століття. — В. Б.), приміром, указав зовсім на іншу причину, яку чомусь мало хто зберіг в пам'яті — «генеалогічне положення московських князів»: будучи молодшою гілкою (Рюриковичів. — В. Б.), вони не могли претендувати на отримання великокнязівського ярлика. Звідси їхня ставка на Орду, підступництво у взаєминах між собою й жорстокість стосовно інших російських земель.

Міркуючи про те, чому перемагали і перемогли саме князі московські, — хоча вони ні розумом, ні полководницьким даром не відзначалися, в порівнянні, наприклад, із блискучими галицькими князями Юрієм Дмитровичем і його сином Дмитром Юрійовичем Шемякою, — чимало наших російських істориків відзначали, що перемога далеко не завжди буває за талановитими, процвітаючими й багатими. В роки Шемячиної смути — протиборство Василя II Темного і галицьких князів (коли, зауважимо, доля Росії могла б скластися інакше) — перемогли нещасні, задавлені нестатком мужики та хижі грабіжники з Государевого двору. Спаяні єдністю своєкорисливих цілей, ці княжата, бояри й діти боярські створювали свої багатства шляхом захоплення, полону, продажу своїх же співвітчизників у холопство на східних ринках. У цих умовах лише сильна і войовнича влада могла забезпечити своїм служивим людям і землю, необхідну для того, щоб із неї мати хліб насущний, і челядь, яка повинна була її обробляти й поповнювати кадри військових і адміністративних слуг, і гроші, які можна було витрачати на заморські вина й тканини, і вітчизняне озброєння. Але землю треба було захопити в сусіда, гроші відняти в нього ж.

Одне слово, об'єднання, а точніше сказати — завоювання Русі Москвою було умовою й засобом виживання величезного московського військово-служивого люду. Ця маса спраглих розлилася по Русі, створивши генезис Московської влади (а це і є Російська влада!), густо замішаний на крові» [14, с. 121].

Як схоже на вчорашній і нинішній час! І ви, Олександре Ісайовичу, серед цієї «спраглої маси».

Посидьте, пане Солженіцин, в альтанці, заспокойтеся і покиньте свої думки про відродження Російської імперії «хоча б із чотирьох республік». Зрозумійте — менталітет української людини відрізняється від описаного вище — московського. Хоч би як це вам не подобалося, але в російського і українського народів — різне коріння. Український народ сформувався на базі слов'янських племен: полян, сіверян, деревлян, тиверців, дулібів тощо. Читайте професора О. О. Шахматова! Російський народ сформувався на території північніше від Оки, на базі фінських племен: мері, муроми, весі, печори, мещери, мокші. Пізніше в нього влилася чимала частка татарської крові.

Доля-лиходійка була дуже жорстокою до українського етносу. Його з усіх боків рвали на ошмаття: з північного сходу — московити, з північного заходу — поляки, із заходу — австрійці, угорці, з півдня — татари. Всі тягайся до українського хліба, до української душі. Ваша Російська імперія була найбільш жорстокою і нещадною до українського народу. Вона усвідомлено, без найменшої підстави, вкрала у Києва і українського етносу саме слово — Русь і привласнила його Московії, котра на початку XVIII століття у всій Європі і в самій Москві звалася — Московією, або Московською державою, а народ — московитами (москалями).

Навіть у самій Російській імперії не заперечували цих фактів ще на початку XIX століття.

А. О. Скальковський 1841 року в книзі «Історія нової Січі…», виданої в імперії під жорстокою царською і церковною цензурою, писав:

«… здається, поза всяким сумнівом, що військове братерство вороже всьому неруському (неукраїнському. —

В. Б.): татарам, туркам, Польщі, навіть великій Росії, коли вона з перенесенням автократії в Москву почала називатися Московією, а народ москалями (московитами)» [35, с. 30].

Тож коли ви злодійкувато міркуєте про закарпатських русинів у своїй «Слов'янській трагедії» (газета «Труд» від 29 травня 1998 року): «Про русинів Закарпаття, з їх стійкими російськими коріннями, ми вже й думати забули», — ви відверто брешете!

Так, карпатські русини — люди, що зберегли свою назву із часів Русі та Великого Галицького князівства, коли Данило Галицький мав титул «Короля всієї Русі». Але карпатські русини ніколи не мали нічого спільного з москалями (московитами). Вони — слов'янського походження, тобто одноплемінники українців. Історичний злодюжка напрошується за рідню до русинів. Чи не смішно, пане Солженіцин?

У жодному, що дійшли до нас, так званому «літописному зводі» XI, XII, XIII, XIV, XV століть Московія і смоленська земля не називалися Руссю!

Послухайте:

«… «Руссю» називали частину населених русичами (слов'янськими племенами. — В. Б.) областей — київське, переяславське й чернігівське князівства. Точніше: Київ, Чернігів, ріка Рось, Поросся, Переяславль-Руський, Сіверська земля, Курськ. Скрізь у древніх літописах пишеться, що з Новгорода або Володимира… «їхали в Русь»! Тобто — в Київ. Чернігівські міста — «руські», а ось смоленські — уже «неруські» [31, с. 117].

Злодійське дійство, пане Солженіцин, вчинив цар Петро І. Саме він повелів Московську державу іменувати — Російською. Після цього ви й почали називати себе великоросами. На підтвердження цієї істини можна подавати десятки свідчень іноземців, які відвідали ростовсько-суздальську землю і Московію з XIII по XVII століття: Плано Карпіні, Рубрук, Герберштейн, Дженкінс та інші.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Країна Моксель, або Московія [Історичне дослідження. Книга 1» автора Володимир Білінський на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Епілог СУЧАСНІ СПАДКОЄМЦІ ЗОЛОТОЇ ОРДИ“ на сторінці 20. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи