Розділ «Частина третя ПОЧАТОК «ЗБИРАННЯ ЗЕМЛІ РОСІЙСЬКОЇ»»

— Знову реформи більпіовиків: колективізація, індустріалізація тощо. А в принципі — підготовка до війни. Тепер уже більшовицька експансія. Якщо царська Росія мала на меті завоювати Константинополь і вийти до Середземного моря та Індійського океану, то в більпіовиків була мета більш солідна — світове панування!

Друга світова війна, Корейська війна, В'єтнамська війна, Ангола, Куба, Мозамбік, Афганістан…

У жорстокій «холодній» війні Російська імперія в 1991 році розсипалася, як картковий будиночок. На той час були авіаносці, ракети, сто тисяч танків, але не стало хліба, молока, зубної пасти, мила.

А тепер підсумуємо:

• реформи Івана Грозного. — Лівонська війна. Поразка. — Занепад на 100 років;

• реформи Петра І. — Експансія на захід, схід, південь. — Занепад на 40 років;

• реформи Катерини II. — Війни Катерини II, Олександра І, Миколи І. — Поразка в Кримській війні 1854–1855 років;

• реформи Олександра II. — Війни Олександра II, Олександра III, Миколи II. — Поразка 1905 року у війні з Японією;

• реформи Петра Столипіна. — Перша світова війна. — Поразка у війні 1914–1918 років. Розвал царської Росії;

• реформи Леніна — Сталіна. — Фінська війна, Друга світова війна, «холодна» війна. — Поразка. Розвал радянської Російської імперії.

Росія, тепер уже розполовинена, знову проводить реформи. А народ, як завжди, страшний жебрак. Реформи знову ведуться не на благо народу. Автор сподівається, що читачі розуміють, для яких цілей проводяться сьогодні в Росії реформи. Здогадуєтеся? Росія й нині проповідує свої геополітичні інтереси. Ще не відмито бруд і кров від великої бійні в Афганістані, а вже пролилася кров у Чечні. Про це важко говорити — ми стоїмо на порозі нової експансії! Ось для чого завжди проводилися реформи в Росії.

Але повернімося в шістнадцяте століття. Найбільше лихо російської людини, як тієї, що отримала диплом, так і зовсім неписьменної, — незнання свого минулого. Саме незнання призводить до найбільших трагедій. Усі правителі Московії, а згодом Росії, намагалися спотворити, зіпсувати, прикрасити історію «великоросів», щоб використати брехню в корисливих цілях правителів. Це не вимисел! Той же Іван Грозний власноручно підчищав літопис — факт, встановлений істориками. Але хіба ви почуєте про це з вуст «великороса-державника»?

Давайте усвідомимо: «міцна державність» розуміється істеблішментом, а нерідко простою людиною, як «суто російська» і навіть «споконвічно російське явище». А існувала ця «державність російська» лише у формі деспотичної влади, спершу — московської, варварсько-князівської; згодом — царсько-кріпосницької; і, нарешті, комуністично-радянської. Жодної іншої державності «великоросійське» суспільство не знало. Отже, під терміном «державність» нічого іншого мати на увазі не можна. Звідки ж з'явилася в Московії, а згодом в Росії, ця «державність»? Доводиться, на велике невдоволення «великоросів», констатувати, що «російська державність» є прямим повторенням хансько-ординської влади, успадкованої від Золотої Орди. Московські князі, а згодом і царі сліпо скопіювали порядки жорстокої східної тиранії. Але в Московії був вибір. Згадайте — існували два типи влади: новгородське віче і золотоординське «самодержавство». Новгород був фактично частиною Європи, що розвивалася: процвітала демократія, культура, торгівля, зв'язки із зовнішнім світом; а Московія — це грабіж, зрадництво сусідніх князівств, необмежений деспотизм. Було обрано другий шлях становлення держави, тобто запозичено хансько-ординський тип «державності». У результаті виникла нова Орда, уже зі столицею в Москві. Давні Новгород і Псков були повністю зруйновані й розграбовані, населення почасти знищене, почасти вимерло від мору, і лише частково вислане в дикі ліси Московії, де за віки здичавіло, як і московити. Культура та ремесла Новгорода і Пскова Московською Ордою не були затребувані й загинули, не принісши користі державі. Відсталий деспот Москови навіть поняття не мав, на які великі цінності зазіхав, знищуючи їх. Особливо знищувалися і переслідувалися розумні люди. Так, архієпископ новгородський був посаджений на кобилу, яку Іван Грозний назвав «архієреєвою жоною», сказавши: «Ти не архієпископ, а блазень». І погнали його батогами, прилюдно, в Москву. Такими методами намагалися перемогти волю слова, волю думки, волю поведінки. Адже ми пам'ятаємо, що в Новгороді архієпископа обирав народ!

«Фікція існування високої моральності на низькому щаблі культурного розвитку історією спростовується… Наївні москвичі вважають себе вищими від усіх інших людей. Вони щедро роздають обіцянки, яких не думають виконувати. Між ними самими абсолютна відсутність довіри. Батько остерігається сина, син не довіряє матері, і без застави ніхто не позичає ані копійки. Це відзначають німці Бухау, Ульфельд, швед Персон і литвин Михалон… їхні слова підтверджуються англійцями Флетчером і Дженкінсом: «Можна сказати по-справедливості… що від малого до великого, за вкрай поодинокими винятками, росіяни не вірять тому, що їм кажуть, і самі не заслуговують ані найменшої довіри…» Але вони йдуть ще далі й відзначають рису, на яку я вже вказував, — це жорстокість. Флетчер, щоправда, вибачає її, пояснюючи: «Народ, із яким поводяться суворо й жорстоко правителі та вищі класи, стає сам жорстоким із рівними собі й особливо з більш слабкими…» Це явище спостерігається в історії серед усіх варварів, але в цьому краю (в Московії. — В. Б.) воно напрочуд виразне… Дарма національні історики в цьому випадку намагалися звалити всю вину на монгольську навалу, яка нібито зіпсувала звичаї, розбестила народ, привчила його до насильства і лукавства» [4, с. 113–114].

Ні, не в тому причина. Все це стало наслідком тієї влади й «державності», які для себе обрала Московія, що завжди було головною небезпекою для простої людини. Бо влада приховувала від неї: «державність» — азіатське обожнювання держави, яка стоїть над суспільством, коли людина стає звичайним гвинтиком державного механізму.

Московія за роки свого розвитку не дала людству жодного відкриття. Та й чужі відкриття вона запозичила під тиском обставин і з великим запізненням. Лише наприкінці XV століття Москва почала застосовувати для своїх куцих потреб папір замість пергаменту. Звісно, папір московити не виготовляли самі ще сотні років і дивилися на нього, як на диво, купуючи за великі, як на ті часи, гроші в німців.

У такий же спосіб у Європи був запозичений «снаряд вогнепальний». Але навіть це запозичення мало характер відсталого застосування. Адже тільки для оборони міст московити до кінця XV століття почали застосовувати «вогнепальний снаряд». У жодному описі польових битв до середини XVI століття ми не знаходимо застосування в Московії гармат і пищалей. Усі битви велися на основі запозичених у татаро-монголів тактики, коли найкращою зброєю була стріла.

Лише наприкінці XV сторіччя в Москві з'явилися перші кам'яні споруди, зведені італійськими архітекторами на вимогу князівни Софії, дружини Івана III. Саме грекиня

Софія, яка прибула в Московію 1472 року і стала дружиною Московського князя, зажадала спорудити для неї кам'яні церкву, хороми та інше.

Був виписаний із Болоньї архітектор Арістотель-Фіоравенті, який і збудував 1479 року в Москві, у Кремлі, перший кам'яний будинок — церкву Успіння.