У передачі йшлося про «погане» життя росіян у Литві, Латвії, Естонії. Добре вже, що два серйозні мужі не назвали ці країни Лівонією. Бо історія імперії досі війни Івана Грозного іменує лівонськими, тоді як насправді Московія воювала з Польщею, великим Литовським князівством і Швецією. Читач розуміє, чому предковічні землі Литви, Латвії та Естонії були прозвані Лівонією. Таким хитромудрим зиґзаґом великороси прибирали до рук не землі Литовської або Шведської держави, а землі неіснуючого народу. Та й ганьби менше, адже побили Москву не Польща, Швеція і Литва, а якась міфічна Лівонія. Усе та ж брехня заради імперії.
Повернімося до Солженіцина і Лукіна, які після підтакування один одному дійшли висновку, що балтійські народи не мають історичного права погано ставитися до російських людей, які живуть в їхніх країнах. Та ще й вимагати від Росії мало не контрибуцію за захоплення в колишні часи їхніх земель. Звичайна логіка великороса: любіть і поважайте, бо гірше буде вам же.
Але тут пан Солженіцин вимовив такі «шедеври», забути які неможливо. Він заявив, що в такому разі Росія має право зажадати компенсацію з татар казанських, які підкорили нас у часи татаро-монгольської навали.
Велика брехня живе й понині!
Гадаєте, пан Солженіцин не знає історичної правди? Знає! Це не та людина, яка не знає простих істин. Але брехня Російської імперії не вмре власною смертю. Вона завжди буде потрібна державникам-солженіциним, які мріють про відродження «великої й неподільної Росії».
Не слід нікому помилятися щодо цього.
10
За своїми далекосяжними наслідками рік 1552-й став для Московії воістину переломним. Саме із завоювання Волзької Булгарії Московський князь Іван IV чітко усвідомив усі переваги свого нового статусу — кримського сателіта.
Ми не повинні забувати, що підкорення Казані й Астрахані Московія здійснила за згодою Кримської Орди. Визнавши себе молодшими братами роду Гіреїв, московські князі не просто визнали кримських ханів своїми царями, а й одночасно отримали підтримку та заступництво Гіреїв, які царювали, а також певні права та обов'язки зі «збирання землі золотоординської» в нову єдину державу на чолі зі спадкоємцями роду Чингісидів — Гіреями.
Хоча Іван IV із 1547 року почав величати себе царем, це спершу ніяк не змінило його статусу залежності від кримських ханів.
У московських церквах і після приходу Івана IV до влади далі молилися за єдиного царя — великого кримського хана. На другому місці почали згадувати свого Івана.
Хан Гірей навіть заохочував і вітав воєнні дії Івана IV, бо перед родом Гіреїв стояло найперше завдання — зібрати воєдино володіння великої Золотої Орди. Московський князь, із дозволу Криму, цим і займався.
Після розгрому Великої Орди кримським ханом 1502 року саме Гіреї, як переможці та спадкоємці Чингісидів, стали царями в новій Орді. Московія з цим погодилася. А дід Івана Грозного — Іван III, на знак згоди з передачею титулу царя кримським Гіреям і свого васального статусу перед кримським ханом, присягнув на Біблії на вірність нової династії царів. Це далеко не бездоказові твердження. Згадаймо: Московія платила данину Кримському ханству як своєму Суверенові й Господареві до 1700 року.
Послухаймо історика:
«Але турки були страшенно виснажені (до 1700 року — безперервними війнами. — В. Б.) і уклали мир, поступилися Росії Азовом із різними старими й новими, уже побудованими Петром містечками; а кримський хан повинен був відмовитися від данини, яку досі платила йому Росія (!!! — В. Б.) під благовидною назвою поминків або подарунків» [7, с. 502–503].
Така «велич» і «царювання» Московії наприкінці XVI століття: платили данину Криму, як і Золотій Орді, і за князя, і за так званого царя. Але російські імперські історики затято брехали, замовчуючи залежність Москви від Кримського ханства, аби приховати приниження, адже це відверто спростовує сам факт незалежного існування Московії як царства в XVI столітті.
Однак, будучи васалом Криму, Московія мала і вигоду. Кримські хани надавали Московії постійну військову та політичну підтримку в так званій Лівонській війні. Саме в результаті підтримки Криму війська Івана Грозного на початку війни здобували одну перемогу за другою.
1561 року Московія отримала грамоту Константинопольського патріарха, де Івана IV визнали прямим спадкоємцем візантійських імператорів. Чи ця грамота стала витвором московських церковних владик, чи її за гроші склали в Константинополі без відома Всесвітнього Священного Собору — не так і важливо. Сам факт зазіхання Івана IV на спадщину давнього титулу Візантійського Кесаря зафіксований 1561 роком.
Ясна річ, невдовзі про це зазіхання московського князя донесли кримському ханові, який цілком обґрунтовано вважав Івана IV своїм підданим. І цілком зрозуміло, що хан Гірей негайно зажадав від Івана IV відповіді.
Зверніть увагу: з 1473 року, коли Іван III на Біблії присягнув кримським Гіреям, до 1563 року між Кримською Ордою й Московією не існувало серйозних розбіжностей. Я вже згадував, що кримський хан навіть бровою не повів, коли Іван Грозний у 1552 році поневолив Казанське, а пізніше, 1554 року, — Астраханське ханство.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Країна Моксель, або Московія [Історичне дослідження. Книга 1» автора Володимир Білінський на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина третя ПОЧАТОК «ЗБИРАННЯ ЗЕМЛІ РОСІЙСЬКОЇ»“ на сторінці 34. Приємного читання.
TextBook