Розділ «1914»

Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах

Вона бачить, як повз неї марширують солдати, а поруч з'являється маленький хлопчина. Просунувши ручку крізь холодні залізні прути огорожі, він кричить: «До побачення, солдате!» Один з них, одягнений у сіру форму, бере простягнуту ручку і потискає її: «До побачення, малюче!» Усі сміються, оркестр грає «Deutschland, Deutschland, üЬеr alles». Дехто підспівує. Довгий, прикрашений квітами потяг зупиняється біля першої платформи. Лунає звук горна, і солдати зразу ж залазять всередину. Лайки, жарти, накази. Солдат, який відстав, поспішає до потяга, пробігаючи зовсім поруч із Ельфрідою, яка стоїть за огорожею. Вона сміливо простягає йому руку і ніяково бурмоче: «Хай щастить!» Він дивиться на неї, посміхається і на ходу потискає їй руку: «До побачення, дівчинко!»

Ельфріда проводжає його поглядом. Бачить, як він здирається в один із товарних вагонів. Бачить, як він обертається і дивиться в її бік. Потяг рушає з місця, спершу — зовсім повільно і неохоче, потім — набираючи швидкість.

Крики «ура» лунали в повітрі, обличчя солдатів виднілися у відчинених дверях вагонів, люди кидали квіти слідом за потягом. Якось одразу багато з тих, хто залишився, заплакали.

До побачення! Чекаємо вас додому!

Не бійтеся! Ми незабаром повернемося!

Ми відсвяткуємо Різдво вдома з мамою!

Так, так, так, швидше повертайтеся додому!

З потяга, що відходить, лунає гучний спів. Дівчинці вдалося розчути тільки частину приспіву: «In der Heimat, in der Heimat, da gibt's ein Wiedersehen!»[5]

А потім потяг зникає в ніч. Літо. Тепло.

Ельфріда схвильована. Стримуючи сльози, вона повертається додому. Дорогою вона тримає перед собою руку, яку їй потиснув солдат, наче та тепер особливо цінна і дуже крихка. Піднімаючись погано освітленими сходами на Альті-Банхофштрассе, 17, вона крадькома цілує цю руку.


3


Середа, 12 серпня 1914 року Володимир Літтауер бачить загибель Маргграбови

І це війна? Літнє сонце з'являється над сільською ідилією. Він бачить доглянуті селянські двори, складені з каменю, ошатні села. Бачить широкі поля, копиці сіна, невеликі гайки. Бачить блискучу гладь озер і м'які обриси пагорбів. Вони повільно їдуть верхи вздовж вузької, звивистої дороги, посипаної гравієм. Над колоною майорять червоні, жовті та блакитні флюгери.

Романтична картина: «Гусари на тлі пасторального пейзажу». Лиш одне дивно. Ніде не видно жодної живої душі. Але поки нічого й не відбувається, принаймні нічого серйозного. Ще не зовсім розвидніло, і в сутінках піхотинці, які йдуть поруч з ними, натрапили на когось, кого вони помилково вважали німецькими солдатами. Почулася стрілянина, і знову все стихло.

За кілька годин ескадрон гусарів, у якому служив Володимир Літтауер, опинився у Східній Пруссії. Кордоном тут була лише мілка канава, де можна було побачити стовп з німецьким гербом, що лежав у траві. Метою операції було невелике німецьке містечко Маргграбова. Вони з цікавістю розглядали будинки, повз які проїжджали. Вони порожні. У деяких з них був накритий сніданок, його облишили, не доївши. Їжа була ще гарячою.

Володимир Станіславович Літтауер — корнет російського гусарського полку, 1-го Сумського. Він народився на Уралі, виріс у Санкт-Петербурзі, батько його був заможним заводчиком. Триває другий рік його служби в армії. Він самовпевнений, зарозумілий, розумний, і досі його життя було безжурним. (Єдине, через що він переймався, так це те, що він виглядає значно молодше у свої двадцять два роки.) Багато в чому Літтауер справді ідеальний гусар, принаймні за гусарськими мірками: гарний наїзник, елегантний, добре одягнений, добре вихований, дотримує етикету, пиячить, б’ється на дуелях, має коханок, танцює на балах, усерйоз його турбує вигляд його вощених вусів і відпрасованої форми.

Для нього, як і для його товаришів-офіцерів, військова служба була не стільки покликанням, скільки способом життя. (А полк — їхня родина[6].) Було заведено байдуже ставитися до різних військових інновацій, їхні манери та поведінка свідчили про те, що він зі своїми товаришами жив на початку XIX століття. Що за вигадки всі ці виснажливі маневри і нудні уроки тактики або артилерії? Єдине, що має значення, — особиста хоробрість і вміння триматися в сідлі. Так вони вважали. Ескадрони могли виконувати витончені за своєю складністю маневри з точністю циркачів. Більшість солдатів не вміли читати і писати. Багато хто походив з російської частини Польщі. Коні у них були чудовими. Перед парадом їх фарбували, щоб усе виглядало одноманітно.

Але ось щось відбувається. Лунають постріли. Колона зупиняється. Світає. Командир ескадрону наказує Літтауеру за допомогою своїх людей відтіснити німців, які перешкоджають просуванню колони. Літтауер наказує своїй чоті спішитися. Вони починають просуватися через невеликий гайок, до того місця, звідки почулися постріли. У повітрі лунає якийсь свист, час від часу чутно звуки дивних ударів, немовби від стовбурів дерев. Капрал, який біжить поруч із ним, запитує: «Що це, ваше благородіє?» Літтауер відповідає йому дещо невпевнено і розгублено: «Гадаю, що це кулі».

Вони дістаються того місця, звідки лунали постріли. Там нікого немає. Нікого з його солдатів не поранено. Вони сідають на коней, і ескадрон знову мчить вперед.

До сьомої години ранку вони вже досягли мети: ось він, великий селянський двір на пагорбі. Там вони і зупиняться. З височини бачать прекрасний краєвид біля містечка Маргграбове. Літтауер помічає скупчення міських дахів, церковні шпилі, просто біля блискучого озера. Він звертає увагу і на єдину в місті площу. На деяких, найбільших будинках висять прапори Червоного Хреста. Він бачить, як відбувається наступ. Ця картина вражає його:

Багато що з того, що я побачив з пагорба, за своїм драматизмом нагадувало живописні полотна дев'ятнадцятого століття. Гусари, спішившись, марширують просто мов на плацу; дві гармати нашої батареї висуваються вперед, щоб зайняти позиції у відкритому полі, саме на лінії вогню; гуркоче артилерія; розривається шрапнель; гармати випльовують снаряди; гусари просуваються вперед. Нам здавалося, що ми бачимо іграшкову війну. Вона швидше відчувалася як захопливе видовище і не жахала. Ми немов не розуміли і не відчували, що є свідками братовбивства.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах» автора Петер Енґлунд на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „1914“ на сторінці 4. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи