Розділ «1914»

Докінз ділив місткий намет з чотирма іншими офіцерами, нижчими за рангом. Просто на піску лежали квітчасті килими, обстановку становили ліжка, стільці, стіл, укритий скатертиною. У кожного з офіцерів був свій гардероб і своя книжкова полиця. Зовні біля входу стояла ванна. Теплими вечорами намет освітлювали стеаринові свічки і шипляча ацетиленова лампа. Цього дня Докінз сидить в наметі і знову пише листа матері:

Учора святкували Різдво, і всі наші думки були про Австралію. Частина моєї групи приготувала фантастичний обід — близько шести страв. Усі говорили, що варто лише заплющити очі, і здається, що ти вдома. У нас тут багато оркестрів, і вчора вдосвіта вони виконували різдвяні поспіви. Мамо, чи міг я мріяти зустріти Різдво біля пірамід? Насправді, дуже незвично, якщо ретельно подумати.

Ніхто не знав, що на них чекає попереду. Час минав у тренуванні та навчанні, навчанні та тренуванні. Докінз зі своїми солдатами нині навчається рити окопи та мінні галереї, що зовсім не так просто в пісках пустелі. Він часто прогулюється верхи. Кінь його, звісно, дещо обліз за час тривалої морської подорожі, але в цілому залишається жвавим. Докінз завершує листа словами:

Так, мамо, я повинен завершувати, сподіваюся, що ви добре відсвяткували Різдво й отримали мою телеграму. Твій любий син Віллі. Привіт сестричкам.