Розділ «РостиславСамбук ЕСЕСІВСЬКІ МІЛЬЙОНИ»

Зікс подзвонив секретарці й розпорядився покликати Роршейдта.

Лише переступивши поріг кабінету, Генріх Роршейдт зрозумів, що на нього чекає якесь важливе завдання: різкий сигарний дим вдарив у ніс, і Генріх задоволено понюхав повітря — так завмирає на мить гончак, почувши запах дичини.

— До нашого міста приїхав швейцарський журналіст Карл Хаген… — почав Зікс.

— Це тип, який щойно морочив вам голову? — перебив Роршейдт: він виконував найделікатніші доручення хазяїна й дозволяв собі деяку фамільярність.

— Так. — Зікс уважно дивився на підручного, хоча споглядання Генріхового обличчя нікому не могло принести задоволення: деформований від численних бійок ніс, товсті губи й пронизливо-хитрі очі під приплюснутим чолом. Роршейдт мав силу первісної людини, звірячу витримку, був невибагливий, головне ж — служив усю війну вірно братові, тепер йому, Гансу-Юргену Зіксу. — Цього журналіста… — Зікс витримав паузу. Не тому, що йому важко було вимовити наступні слова чи раптом сумління заговорило в ньому, просто, даючи таке розпорядження, мимоволі стаєш співучасником, а це завжди неприємно знати, то на тебе може чекати довічна каторга.

На щастя, Генріх допоміг йому.

— Прибрати? — запитав, наче йшлось про щось зовсім буденне.

— Тільки тихо… — поморщився Зікс. — Не треба галасу!

— Спробуємо сьогодні ввечері.

— Він зупинився в готелі “Кінг”.

Генріх переступив з ноги на ногу.

— Все?

Зікс махнув рукою.

Добре, що Генріхові нічого не треба розтлумачувати: сказав і забув — як і раніше, почуваєш себе порядною людиною, котра лише за певних обставин трохи схибила…

Але ж як часто обставини бувають вищі за людину!

Гюнтер віддав перевагу ресторану з музичним автоматом, а в Карла заболіла голова від оглушливої музики, й він вирішив поблукати містом. Ще вдень помітив: відразу за центральною міською площею з традиційною ратушею починався парк — крізь зелень проблискувала вода, там був став чи навіть озеро.

Спочатку парк нагадував усі парки світу: газони й клумби, лавки. Карл проминув дві чи три пари закоханих на лавках — усе, як і належить у таких місцях, та непомітно алея перетворилася на стежку, що в’юнилась поміж густих чагарників, запахло свіжістю, й ліворуч за рідкими деревами відкрилося озерце.

Карлові захотілося посидіти на березі. Сонце заходило, й на воді пролягла кривава доріжка. Карл йшов просто до неї. Не міг відірвати погляду від блискучої тремтячої смужки, здавалося, зараз і саме сонце торкнеться води, засичить і згасне. Перестрибнув канаву й зупинився неподалік од берега, спершись на стовбур товстої верби. Так, сьогоднішній день, перший їхній день у Загені, склався невдало, хоча все могло бути й значно гірше. Швейцар, який заніс їхні речі в номер, на запитання, чи знає він Зікса, лише посміхнувся:

“Тут кожен другий працює на пана Зікса”.

Але коли Гюнтер почав обережно вивідувати, що він знає про колишнього групенфюрера СС, швейцар нічого не розповів.