Розділ «РостиславСамбук ЕСЕСІВСЬКІ МІЛЬЙОНИ»

— О-о! — задоволено вигукнув Гюнтер.

Карл перехилився до нього через столик, зашепотів:

— Першим у списку стоїть Рудольф Зікс. Колишній групекфюрер СС. Відомо лише, що його брат живе зараз у Загені. Це недалеко від Кельна. Мій “фольксваген” на ходу, якщо не заперечуєш, післязавтра можна вирушити.

Ганс-Юрген Зікс походжав по кабінету, помахуючи сигарою. Таку вже мав звичку — обдумуючи щось важливе, міряв кабінет навскіс неквапливими кроками й нюхав ароматний сигарний дим: усі знали, коли в кабінеті пана Зікса накурено, хазяїн прийняв важливе рішення.

Візит швейцарського журналіста насторожив Зікса. До місцевих газетярів давно вже звик. їм з охотою давав інтерв’ю і взагалі підтримував контакти з газетами, вважаючи, що згадування в пресі його імені сприяє популяризації фірми готового одягу Ганса-Юргена Зікса, а без реклами в другій половині двадцятого століття важко продати й склянку газованої води.

Пан Зікс нічим не виказав своєї зацікавленості: протримав швейцарського журналіста з півгодини в приймальній і зустрів сухо, всім виглядом підкреслюючи, що він — людина ділова й не витрачатиме час на балаканину. Але вже перше запитання молодика, який назвався Карлом Хагеном, занепокоїло власника фірми й навіть злякало його — пану Гансу-Юргену Зіксу довелося зробити зусилля, аби відповідати рівно, доброзичливо й наприкінці усміхнутися й потиснути журналістові руку.

Тепер Зікс пригадував усі деталі розмови — вона справді була важлива й могла мати зовсім несподівані наслідки.

Журналіста цікавила зовсім не фірма, не її продукція та зв’язки, він розпитував про старшого брата Ганса-Юргена — колишнього групенфюрера СС Рудольфа Зікса. Звичайно, нахабу можна було одразу виставити з кабінету, пан Зікс хотів так і вчинити, але обережність, як завжди, взяла гору (ну, чого б домігся, викинувши журналіста?), і він вступив у гру, запропоновану паном Хагеном: відповідав недомовками на недомовки, сам ставив раптові запитання, намагався викликати журналіста на відвертість. Справа в тому, що вони з Рудольфом чекали з Південної Америки людей від обергрупенфюрера СС Лібана, й поява швейцарського журналіста (можливо, й не журналіста) видалась вельми й вельми підозрілою.

Зараз господар кабінету поновлював у пам’яті най-дрібніші деталі розмови.

Той пройдисвіт із кореспондентським посвідченням знав, що Рудольф Зікс живе поблизу міста в маєтку і, як людина психічнохвора, не має жодних контактів із зовнішнім світом. Власне, такі відомості він міг одержати навіть у портьє готелю, де зупинився, — ні для кого це не секрет, колись у цьому невеличкому місті долю групенфюрера СС обговорювали на всіх перехрестях, та з часом почали забувати: навіть ліві журналісти, які свого часу намагалися спростувати висновок лікарів, давно вже вгамувалися (минуло ж стільки років!), — і раптом цей візитер із Швейцарії напередодні прибуття людей Лібана…

Непроханий гість намагався переконати його, Зікса, що почав писати книгу чи то про історію націонал-соціалізму в Німеччині, чи то про колишніх діячів СС і що в зв’язку з цим йому конче необхідно побачити пана Рудольфа Зікса, одного з небагатьох високопоставлених есесівських генералів, що живуть і понині.

Інший на місці Ганса-Юргена Зікса повірив би кореспондентові, однак він мав багатий життєвий досвід і знав: справжній нишпорка завжди забезпечує свої тили й має таку версію, що й комар носа не підточить.

“Але ж, — цілком резонно зауважив Ганс-Юрген, — чи знає пан журналіст, що Рудольф Зікс — людина хвора, і контакти з ним дозволені тільки лікареві та обслуговуючому персоналу?”

Журналіст відповів, що він у курсі справ, більше того, знає, що групенфюрер іноді згадує багато цікавого, і, зрештою, можна вдатися до лікарської допомоги.

“Ні, — рішуче підвівся Ганс-Юрген Зікс. — Я не можу дати дозвіл на розмову з братом, бо всілякі спогади негативно впливають на його й без того розладнану психіку”.

Гість відкланявся. Він поводився чемно, але це ще дужче насторожувало пана Зікса.

Ганс-Юрген почав розмірковувати: що він утратить, коли преса пронюхає про контакти їхньої фірми з людьми Лібана?

По-перше, вони рознесуть це по всенькому світу, що може зашкодити діловій репутації фірми “Ганс-Юрген Зікс і К°”. По-друге, Рудольф і ці південноамериканці обговорюватимуть проблеми повернення до Федеративної Республіки Німеччини деяких емігрантів та їхніх дітей, що, зрештою, сприяло б активізації діяльності існуючих і створенню нових реваншистських організацій. По-третє, — цей пункт, певно, слід було пересунути на перший план, — згідно з попередньою домовленістю саме через фірму “Ганс-Юрген Зікс і К°” у Західну Німеччину переправлятимуться капітали для фінансування цих організацій — есесівці встигли покласти значні суми на рахунки південноамериканських банків.

Самі лише проценти від цих операцій розпалювали апетит господаря фірми, а він знав, що не обмежиться самими процентами.

Отже, будь-яка гласність могла призвести до непоправних моральних — Ганс-Юрген лицемірив навіть у думках, ставлячи це на перше місце, — й матеріальних втрат. Адже ж і реваншистські організації, й нова партія фон Таддена, яку вони підтримували, — основа четвертого рейху. А четвертий рейх необхідно буде одягати в мундири, і Ганс-Юрген Зікс не мав жодного сумніву, що право на це одержить фірма, котра сприятиме утвердженню цього рейху. Тут вже пахло такими сумами, що й проценти з південноамериканських капіталів, і надпроценти видавалися дрібною розмінною монетою!