Розділ «РостиславСамбук ЕСЕСІВСЬКІ МІЛЬЙОНИ»

А Карл стояв перед Аннет, та дивився не на неї — у вікно. Останні слова засмутили його: “Він такий настирливий…” А коли б не був настирний?

Дівчина заметушилась і підсунула йому стілець.

— Дядько забалакав тебе?

Вона вперше сказала “тебе”. Чому — Карл не знав, можливо, це був вияв довіри чи приязні, а може, просто обмовилася за звичкою; в такому віці швидко сходяться й рідко коли панькаються одне з одним, принаймні Карл переходив на “ти” зі своїми однолітками вже через п’ять хвилин після знайомства, але-це було там, раніше, а тут не той випадок, і звертання дівчини на “ти” раптом примусило його почервоніти.

Щоб оговтатися, Карл витяг сигарету, обмацав кишені, шукаючи запальничку.

Сів на стілець, а дівчина знову примостилася на підвіконні.

— Сьогодні вночі маємо їхати, — сказав. Аннет глянула на нього спідлоба.

— Якось негарно вийшло, пробач… Але ви так голосно розмовляли, що я все чула.

— Що, все? — не зрозумів Карл.

— Ну, й про шифр, і про Італію.

Карл удав, що все це йому байдуже. Знизав плечима.

— То що ж?

— Заздрю вам. Цікаво. Й побачите Італію…

— Я там бував не раз, — мовив Карл, і, певно, почалася б у них розмова про італійські пам’ятки, коли б хлопцеві нараз не заманулося запропонувати: — Хочеш із нами?

Він запитав просто із ввічливості, ні на що не сподіваючись, та Аннет відповіла цілком певно:

— Дуже хочу!

Карл не повірив:

— Ти не жартуєш?

— Аніскілечки.

— Мені теж дуже хочеться, аби ти поїхала. — Це прозвучало як свідчення симпатії й прихильності, навіть більшого, мабуть, Аннет зрозуміла це, і їй не було неприємним Карлове зізнання, бо нахилилась до нього, зробила жест, буцімто хотіла скуйовдити чуприну чи доторкнутись до щоки, та утрималась — усміхнулась і запитала: