Розділ «Частина третя»

— Він у джунглях, і ви ніколи не піймаєте його, — заперечив я.

— Він сам прийде…

— Цього ніколи не буде!

— Тим гірше для нього і його дочки! — відповів капітан.

— А ваші солдати? — запитав я. — Не забувайте, що п'ять ваших солдатів…

— Не турбуйтесь про них, — перебив мене капітан і недбало махнув рукою. — В армії імператора-сонця є традиція: кожен солдат, який потрапив живим до рук ворога, не вартий життя. Ці негідники мусили вмерти як герої, а не здаватися живими. Вони зганьбили і свою, і мою честь. Хай їх з'їдять дикуни — це буде наукою для інших…

«Жахлива людина! — подумав я. — Без серця, без почуття. Що робити?» Я згадав, що капітан говорив про честь. Здавшись живими, його солдати зганьбили свою і його честь. Ну гаразд! І в мене є честь!..

— Я поклявся головному вождеві, — сказав я, — що його дочка буде звільнена, і тільки тоді він погодився залишити живими ваших солдатів і мене. Якщо ви її не звільните, головний вождь скаже: «Білий варвар збрехав. У нього немає честі. Всі білі й жовті варвари — люди без честі…

— Ви мене смішите, — сказав капітан і справді в'їдливо розсміявся. — Невже вам не байдуже, що подумає про вас цей дикун?

— Зовсім не байдуже. Моє уявлення про честь…

— Лишайтеся при своєму уявленні, — перебив мене капітан Сігеміцу, — а дочка головного вождя залишиться моєю полонянкою. Або її батько капітулює, або…

— Або що? — насторожився я.

— Ви багато хочете знати, союзнику! — іронічно зауважив капітан.

Розмова була закінчена. Зінга лишалася його полонянкою, а я «союзником». Це було принизливо.

— Пане капітан, треба звільнити цю дівчину! — знову звернувсь я до нього.

— Треба? — перепитав він, глянувши на мене через плече.

— Так, треба! — мій голос прозвучав зухвало.

— Чому?

— Тому, що вона моя наречена!

Він повернувся до мене і, вимушено посміхнувшись, сказав: