Розділ «Частина третя»

— Як тільки він здасть селище, інші вожді наслідують його приклад. Вони, як вівці, — з болем сказав я, — рушила одна, інші самі підуть за нею.

— Можливо, ви праві, — промовив капітан і, глянувши на мене холодними очима, спитав: — Я не розумію одного: чому ви так турбуєтесь про дикунів? Чому так хвилюєтесь за них?

— Тому що… Як вам пояснити?.. Я хочу вам допомогти. Ми ж союзники? Крім того, я маю наречену, яка живе в тому селищі…

— Наречену? Хіба ці дикуни заручаються?

— Звичайно…

— Гаразд! — кивнув головою капітан. — Викладайте свій план.

У мене не було ніякого плану. Я просто хотів врятувати жителів Каліо — оце і все. Хотів врятувати Зінгу.

— Я зійду на берег, — швидко заговорив я, — умовлю вождя і жителів селища здатися без бою. Поясню, що їх чекає, коли не погодяться. Вони мене послухають. Якщо ви поставитесь до них добре, то й інші селища не чинитимуть опору.

— Гаразд! — знову кивнув головою капітан. — Треба берегти снаряди. Даю вам півгодини на переговори. Як тільки почуєте сигнал — гарматний постріл, одразу ж повертайтесь на підводний човен.

Я полегшено зітхнув. Півгодини досить, щоб тубільці втекли в джунглі, де ніякий снаряд їх не дістане.

Підводний човен став на якір недалеко від селища. Моряки спустили на воду гумового човна, і незабаром я вийшов на берег.

Скрізь було пусто. Амбо, певно, встиг попередити тубільців, і всі пішли в гори. А може, люди здалеку помітили підводний човен і втекли. Але чому залишили селище без охорони? Де стрільці? Якщо капітан побачить, що не зустріне опору, він висадить на берег солдатів і спалить усі хатини…

Я не збирався повертатися на підводний човен. Не було рації далі грати роль посередника, коли це даремно. Капітан Сігеміцу хотів захопити острів, підкорити всі племена або знищити їх — і ніщо не могло йому стати на перешкоді. Не можна чекати пощади від людей, які перетворили увесь світ на пекло. В цей час Німеччина і Японія були в зеніті своєї слави — на заході війська Гітлера досягли Ла-Маншу, на сході — Волги, на півночі — Шпіцбергену, на півдні наступали на пустелі Африки; японці були в Китаї, а їхні підводні човни шастали навіть у Індійському океані. Хто б міг переконати капітана, що він не зможе підкорити якесь «дике» плем'я?

«Так, — сказав я собі, — моя роль посередника скінчилася, час іти в гори до Боамбо».

Треба було поспішати, бо незабаром почнуть стріляти гармати… І справді, в ту ж мить пролунав постріл — це був умовний сигнал повертатися. Але замість того, щоб іти до підводного човна, я рушив у джунглі…

Тільки-но я заглибився в ліс, як повз мене просвистіла стріла і застряла в дереві.

— Не стріляйте, комунатуа! — крикнув я. — Не стріляйте, я ваш лапао!..

З дерева зіскочив молодий тубілець і крикнув:

— Комунатуа! Це наш пакегі!

З сусідніх дерев злізло ще кілька тубільців і оточили мене.