Розділ «Частина друга»

— Про мотузок, яким був зв'язаний наш ворог, — злісно сказав Арикі. — Ти його розрізав і звільнив жертву.

— Це неправда! — заперечив я. — Чим я міг його розрізати? У мене немає ножа.

— А хто його розрізав? — спитав Арикі, пронизавши мене гострим поглядом.

Раптом у мене майнула рятівна думка, і доки я її обмірковував, Арикі повторював свої прокляті запитання:

— Хто це зробив? Може, я? Чи тана Боамбо? Говори!

— Дао! — відрізав я.

— Дао? — подивіться на мене Арикі і застиг з відкритим ротом. — Чи добре я почув?

— Так, тільки Дао і ніхто інший.

— Не може бути! Ти брешеш! Дао не міг розрізати мотузок! У Дао немає ножа, а руки в нього з дерева!

— Що з того, що з дерева? — не здавався я. — Ти багато разів казав, що Дао все може. Пам'ятаєш? Він може прогнати рибу з Великої води? Може?

— Може! — неохоче погодився Арикі.

— А може всушити дерева і примусити землю не родити ямс і таро?

— Може.

— Може наслати арамру?

— Може, — насупився Арикі.

— А чому не може розрізати мотузка? Це набагато легше, ніж наслати арамру і розтрясти всю землю. Чи не так?

— А навіщо йому розрізати? — спитав Арикі. — Навіщо йому звільняти жертву? Вона була обіцяна йому.

— Саме тому, що була йому обіцяна. Дао не хоче жертв і тому звільнив її. Анге бу!

Арикі розгубився. Він не вірив моїй вигадці, але не знав, як заперечити, бо сам же стільки разів повторював тубільцям, що Дао всемогутній і все може. Заперечувати це означало б виявити і скомпрометувати себе перед тубільцями, які оточили нас і напружено слухали кожне слово. Ні, головний жрець ніколи цього б не зробив. Бачачи, як кипить він од люті і безсилля, я подумав: «Так йому й треба! його камінням по його ж голові!»

— Андо має рацію, — втрутився Боамбо. — Дао не захотів прийняти нашої жертви. Коли ми підійшли, він лежав лицем до землі і спиною до жертвенного стовпа. Дао розрізав мотузок, а потім одвернувся від жертви. Анге бу!