Розділ «Частина перша»

— Багато таких сокир. Цією сокирою одна людина за два-три, дні може зробити човен.

Арикі недовірливо глянув на мене.

— Одна людина? — перепитав він.

— Так, одна людина.

— А ще що там є?

— Багато уд, які стріляють громом і можуть убити птаха на льоту.

— А людину можуть убити?

– І людину можуть.

Арикі проковтнув слину і знову спитав:

— А ще що є у великому човні?

— Багато речей, та хіба все згадаєш! Треба, щоб ти сам відвідав його і на власні очі побачив.

Схиливши голову, верховний жрець замислився. В цю мить вирішувалася доля Сміта: чи залишитись йому на все життя в яхті, що стала для нього гірше в'язниці, чи жити вільно на острові.

Я витяг з пакета свій останній «козир» і подав тані Боамбо. Той приклався до пляшки, і пекуча рідина забулькотіла у нього в горлі. Арикі вирячив очі, — він вперше в житті бачив пляшку, — але прикинувся байдужим. Боамбо почав цмокати язиком, мабуть, навмисне, щоб показати старику, яке солодке малоу в цій дивній посудині. Арикі, не витримавши, видер у нього з рук пляшку і покуштував, що то за диво. Видно, коньяк сподобався йому, бо він приклався ще раз, потім ще. Е ні, це не те, що малоу. Не можна сказати, що кокосове вино несмачне, але в ньому зовсім мало алкоголю: скільки не пий, а голова свіжа. Листя бетелю, яке тубільці мають звичку жувати вприкуску з кенгаровим горіхом та грудочкою крейди, теж не запаморочує голови. А цей напій наче розтікається по всьому тілу і п'янить. А хильнеш трохи більше — іскри сиплються з очей. Смачно плямкаючи, Арикі торочив: «Тацірі! Тацірі!..»

«Справи Сміта повернули на краще», — подумав я і почав умовляти тубільців негайно відвідати великий човен, щоб на власні очі побачити всі ті дивні речі, про які я щойно говорив, і покуштувати інших, ще міцніших напоїв, які там є. Звичайно, обидва відмовились, але я наполягав. Якщо вони поїдуть на великий човен, третій пакегі, мовляв, дасть їм багато подарунків. Чого тут боятися? Зінга ж учора була там, і нічого з нею не трапилось. А третій пакегі сам на берег не зійде, якщо його особисто не запросять. І про подарунки треба розмовляти особисто з ним, бо все у великому човні належить йому.

Нарешті Боамбо погодився. Дивлячись на нього, Арикі й собі дав згоду. Він уже був напідпитку, і язик бідолахи прилипав до піднебіння.

Ми сіли в човен і попливли до яхти. Коли піднялися на палубу, Арикі почав боязко озиратися. Все, що він тут бачив: і височенні щогли, і довгі канати, і білі вентиляційні труби, схожі на велетенські люльки, і блискучі мідні поручні, місцями погнуті під час катастрофи, і товсті слюдяні шибки над машинним відділенням, — все дивувало його і водночас лякало. Потрапивши в таке незвичне оточення, старик раптом зовсім витверезився. Я побіг до каюти попередити англійців, щоб приготувалися до зустрічі.

— Негайно просіть, сер! — схопився Сміт. У нього від хвилювання аж сигара з зубів випала. — Зовсім не личить таким високим гостям чекати.

Коли тубільці зайшли до їдальні, на столі вже стояло кілька тарілок холодних закусок: консервовані курчата, телятина, ікра, сардини, кілька пляшок коньяку та вина і навіть пляшка справжнісінького шампанського. До Сміта знову повернулася та щедрість, з якою, певно, він в Англії вітав своїх високопоставлених гостей. Пізніше я зрозумів причину такої щедрості. За той час, доки я був у Каліо, плантатор пережив справжній кошмар. Стерн навмисне чи не вдесяте розповідав йому про ті жахи, які ми колись пережили на острові: як дикуни плигали навколо нас, розмахуючи довжелезними дерев'яними списами і як, нарешті, одного за-одним нас кидали в океан. У плантатора від страху сіпалися губи, обличчя змарніло. Все це потім розповів мені капітан, а коли я докорив йому, він почав виправдовуватися:

— Визнаю, недобре лякати людину, але мені так хотілося якось віддячити за всі неприємності та образи, що я пережив, коли був капітаном його яхти.

Тепер кошмарам Сміта настав кінець. Головний вождь і головний жрець племені були його гостями, і він з глибокими поклонами запрошував їх до столу.