– І серед них навіть вождь племені?
— Так, сер. Але не того племені, що хотіло нас утопити. Здається, на острові живе багато племен, які ворогують між собою.
— Ворогують? Цебто воюють? — чомусь зрадівши, запитав плантатор.
– Інколи трапляється й таке. Мій друг Лахо, вождь племені бома, розповідав якось, що час від часу його плем'я воює з плем'ям занго, з тим самим, яке топило нас в океані.
— Чудово! — вигукнув Сміт. — Ми врятовані, сер!
— Нічого не розумію! — здивовано глянув я на нього.
— Ви надто молодий для того, щоб розуміти такі речі, — поблажливо поплескав мене по плечу Сміт. — Якщо ви не знаєте, то можу сказати, що я не тільки фабрикант і плантатор, але ще й дипломат. Три роки працював у Форейн Офіс.[13] Слухайте мене в усьому, і обставини повернуться нам на користь.
— Що ви надумали, сер?
— Нічого особливого. Плем'я бома оголосить війну племені занго. Ми станемо на боці племені бома. Адже ваш друг — вождь цього племені? Ну от! Ми дамо їм кілька гвинтівок, і вони переможуть. Тепер ви зрозуміли, сер?
— Не дуже, — відповів я.
— Я ж вам кажу щирою англійською мовою…
— В перекладі на будь-яку мову ваші слова означають війну.
— Маєте рацію, — ствердно кивнув головою Сміт.
— От саме через те я й не погоджуюсь.
— Чому? — здивувався Сміт, неприємно блиснувши золотим зубом.
— Тому що найгірший мир кращий за найкращу війну.
– Ідеаліст! — знову поблажливо посміхнувся плантатор і поплескав мене по плечу. — Ви ж не будете заперечувати, що дикуни й без пас ріжуть один одного? Так чому б нам не втрутитись? Це принесе користь не тільки нам, але й їм. Я вважаю, що краще організувати одну велику, але останню війну, ніж весь час терпіти сутички між окремими племенами. Ось послухайте мене, сер. У дикунів вогнепальної зброї немає. Їхні списи та стріли — це ж дурниця. Маючи в своєму розпорядженні дві чи три гвинтівки з десятком патронів, твій вождь зможе перемогти всі інші племена й підкорити їх собі.
Тоді ми проголосимо вождя королем острова, а самі станемо його радниками. А при бажанні — навіть міністрами! Це не так важко зробити: адже зброя наша. Тільки тоді ми заживемо вільно й спокійно. В противному разі нас перетоплять, мов цуценят, сер. Не думайте, що коли хтось із нас удруге потрапить їм до рук, то з ним почнуть панькатися.
— Ні, — заперечив я. — Ми повинні застерігати тубільців од війни, а ви он то говорите! Я ніколи не погоджусь на такий злочин. Я ворог війни.
— Це ви даремно, сер. Подумайте краще, йдеться про війну, яка покладе край усім війнам. Я вам уже казав і можу сказати ще раз: вона буде корисна і для дикунів, і для нас. У моєму складі є з десяток гвинтівок, кілька пістолетів і чимало патронів… Зважте. — Я вже зважив.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Острів Тамбукту» автора Марчевський Марко на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша“ на сторінці 40. Приємного читання.