Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА СЛІД ПО ЖУРАВЛЯХ»

— Яка неприємність. Я так дбаю про добру славу свого ресторану. Тут ніколи нічого подібного не було, — він скривився, розглядаючи крізь прочинені двері скривавлену лисину пана Пшигодського.

— Не варто хвилюватися, — заспокоював сержант. — Вони убивають один одного, як скорпіони в банці. Минулого тижня серед білого дня на Кауфінгерштрасе поклали трьох. Якісь бандерівці б'ють якихось мельниківців, чорт їх розбере…

Дайн придивляється пильніше до Андрія, і раптом його обличчя розпливається в посмішці. Він бере сержанта під руку. Вони відходять до конторки портьє. Недовга розмова, і сержант, одержавши кругленьку суму, повертається назад.

— Відпустіть його, хлопці. А того тягніть до машини. Доведеться зарити за рахунок магістрату.

Все це відбулося так швидко, що Андрій не встиг отямитись. Поліцаї пустили його.

— Перелякався, земляче? — Дайн-Рябчук дружньо поплескав Андрія по плечу. — Нічого, буває. Це могло погано закінчитись для тебе. За вбивство — каторга.

— Я нікого не убивав, — нахмурився хлопець.

— Ну, це ти навряд чи зумів би їм довести. Вони не вірять вашому братові.

— Навіщо вам треба було заступатись за мене? — запитав Андрій і раптом згадав підслухану в машині розмову між поліцаями.

— Жаль тебе стало.

— Я не просив вас мене жаліти.

— Такий хороший хлопець, і на каторгу. Fx, земляче, я не допоможу, хто ж тобі допоможе, хто заступиться?

Поліцаї винесли тіло Бронека. Андрій одвернувся. Не хотілось дивитися.

— Ходімо звідси, козаче.

— Куди? — насторожено запитав хлопець.

— До мене, гостем будеш…

— Нема мені чого робити у вас, — неприязно кинув Андрій і попрямував до дверей.

— Е-е, соколику, негарно так за добро дякувати.

— Я вам ще не подякував за те, що ви нас весною у кутузку запакували. Тоді теж м'яко стелили, та твердо спалося, добродію.

— Що ти верзеш? Я?