Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА СЛІД ПО ЖУРАВЛЯХ»

Хазяїн поліз до кишені по здачу.

— Не турбуйтесь. Це аванс на непередбачені витрати.

— Дякую, сер. Коли ви їдете?

— Зараз. Після сніданку.

— Боюсь, що вам доведеться затри матись. Я пошлю на туристяк молодшу доньку, вона приготує вам кімнати і обід. Однак раніше полудня вона не впорається. Думаю, вам краще зачекати. Огляньте наш Зальц. У нас багато цікавого, визначні історичні місця. Кінець кінцем, проскочте в Берхтесгаден, здається, там тепер можна оглянути навіть «Орлине гніздо» фюрера…

— Геро, я хочу на озеро купатись, Пат досить вдало грала вередливу міс.

— Краще ми покупаємось, позагоряємо, а тим часом ваша донька все приготує. В Штатах ми з сестрою, — Шульце поклав руку на плече Патріції, — любили їздити на Мічіган. Пам'ятаєш, Пат? Вона плаває як риба. Погляньте на неї, хіба я можу їй відмовити. Ми не бачились з початку війни, і раптом вона приїздить до Мюнхена. Весільна подорож. Молоде подружжя. Їм хочеться побути разом.

Федір промовчав. Лише засмагла шкіра на його обличчі побіліла і стала схожою на пергамент. А Патріції нова роль явно сподобалась. Вона пригорнулась до Крайніченка.

— Він у мене соромливий, як дівчина, — розсміялася Пат, — але знаю, він теж хоче купатися. Адже ти хочеш на озеро, Тед?

Крайніченко пополотнів, здавалося, ще мить — і він не стримається. Як міг спокійно встав і попрямував до дверей.

— Вийди з ним, Пат, а то ще заблудиться, — сміючись порадив Геро тоном старшого брата, що потішається над вайлуватістю «шуряка».

«Як по нотах», — думав Хорст. Він дивився на все те і налягав на «мартіні». В розмові участі не брав. Слухав, пив коктейль і посміхався. «Мартіні» Шульце приготував сам: спирт, біле вино і згущене молоко з томатним соком. Місиво обпекло язик, приємне тепло розлилося тілом, і Хорст поплив на його хвилях. Що йому до того фарсу, який досить пристойно розіграли перед хазяїном. Рівень аматорського театру. А Пат як вибивається. Така ніжна, тепла і вся аж світиться, ніби й справді закохалася в цього похмурого кучерявого велетня з сталево-сірими очима. Дивні в нього очі. Інколи в них вираз, як у солдата, що спіймав у живіт кулю, а іноді ясніє така крицева твердість, що мороз котиться поза спиною.

Патріція і Крайніченко зупинились біля машини. Вона, заглядаючи йому в очі, щось щебетала і сміялася.

Геро розмовляв з хазяїном про його доньку. Це відволікало, заважало Хорстові думати про Пат. «Вона красива? Ні, скоріше приваблива. Щось є в ній від надклюнутої вишні».

— Слухаю, сер. Я пришлю доньку слідом. Поки ви будете відпочивати…

— Вона поїде з нами. В машині є вільне місце.

— Що ж, але…

— Ніяких «але», пане Кіртаг. Ми навіть не знаємо туди дороги. Хтось же має нас провести на туристяк. Сподіваюсь, вона не заблудиться в горах? — сміявся Шульце.

— Ільза знає. Вона тут виросла.

Пат і Федір стояли на краю панелі. Вона тулилася до нього і шепотіла: