Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА СЛІД ПО ЖУРАВЛЯХ»

— Здається, в гостях не годиться говорити хазяїнові неприємні слова, однак скажу…

— Раджу вам помовчати, — Керк нахилився до попільниці. — Ви повинні дякувати Стенлі, що він в свій час подбав про ваші інтереси. Запевняю вас, гер Штюпнагель, фон Торнау єдиний нащадок мого давнього друга генерала фон Торнау.

Хорст відчув, що тут пахне неабиякими баришами, коли сам Керк зацікавлений швидше владнати цю справу.

— І все-таки ми повинні перевірити. Тільки після цього можна буде надати справі цілковитої законності, — промовив бургомістр.

— Ну що ж, думаю, це влаштує наше інтенданство.

— А чому ж ви не поцікавитесь, пане Керк, чи влаштує це другу сторону? — промовив Хорст.

— Ну, юначе, кого не влаштовує сто тисяч доларів орендної плати на рік.

— Мене!

Густі фарбовані брови Керка злетіли вгору.

— Двісті тисяч і ні цента менше.

— Думаю, що інтендантство на це не погодиться.

— Тоді я завтра ж заберу з магістрату документи.

— Це ваше право, — бургомістр сховав очі за блискучими скельцями окулярів.

Хорст помітив хитру посмішку, що на мить скривила тонкі губи доктора Штюпнагеля.

— На жаль, я не уповноважений з вами торгуватися, — Керк рішуче підвівся з крісла і пішов до дверей.

Дайн нахилився до Хорста і зашепотів на вухо:

— Що ти наробив, божевільний. Тепер не матимеш і копійки, — він поспішив слідом за Керком.

Штюпнагель підвівся і чекав, поки встане Хорст, хоч міг обійти стіл з другого боку. Хорст помітив на його обличчі якийсь задоволено-змовницький вираз. Він встав і, відсунувши ногою крісло, пропустив бургомістра вперед.

— Дадуть. Двісті п'ятдесят дадуть. Земля їм потрібна для танкодрому, — тихо сказав Штюпнагель.

— Але ж можуть забрати і даром, — відповів Хорст.