Розділ без назви (2)

Двоє дужих матросів ледве знайшли його в тісному натовпі, вивели і знов поставили перед капітаном.

— Вам не загрожує небезпека, шановний Кахі, — сказав капітан, з посмішкою озираючи скуйовдженого, пом’ятого купця. — Ви розповіли нам велику, радісну звістку…

Купець враз цілковито змінився; він, як виявилось, дуже швидко пристосовувався до змін обстановки. Поправляючи свій зім’ятий халат і знов прибираючи солідну міну, він мовив навіть з важністю:

— О, Такатай Кахі не знає страху! Це, бачите, з радощів наші мене… ну, обнімали… Я думаю, тепер, після того як ви довідались про своїх друзів, ви не знищите мого корабля? На ньому так багато сушеної риби… Якщо вам потрібні заложники… візьміть половину моїх матросів… але корабель не повинен загинути. Ви не допустите цього, капітане?

— Як бачу, матроси для вас — річ другорядна? — поцікавився Рікорд. — Судно куди дорожче, правда?..

Японець глибоко зітхнув і мовив смиренно:

— Людина — лише дитя долі. Сьогодні вона жива, а завтра її нема. Але корабель може служити й завтра.

— О, та ви ще й філософ? — лагідно, насмішкувато здивувався Рікорд. — Треба сказати, ваша філософія комерції не дуже людинолюбна… Можете заспокоїтись: я не зазіхаю на ваш корабель. Він може йти собі в Японію чи куди ваша воля. Всі ваші люди будуть звільнені. А ви, пане Такатай Кахі, поїдете в невелику подорож на Камчатку. Ви житимете в Петропавловську до самого того дня, коли ваші співвітчизники звільнять наших співвітчизників… До речі, можете написати листа своїм родичам або губернаторові Мацмая, щоб вони потурбувалися про ваше звільнення.

Купець відсахнувся і, мабуть, сів би на палубу, коли б інші японці не підтримали його ззаду…

— Я, Такатай Кахі, віддаю вам тридцять… хочете, сорок… хочете, п’ятдесят чоловік?.. Навіщо ж вам я, і старий, і непрацездатний?

Рікорд обернувся до своїх офіцерів:

— Спершу я думав узяти в полон шістдесят або сімдесят японців. Тепер гадаю: досить цього одного. А він, як бачите, роздає своїх підлеглих, наче вони мішки з рисом чи сушена риба…

— Я віддам усіх шістдесят, — плаксиво вигукнув Такатай Кахі. — В мене ж невідкладні справи! Розумієте, я поспішаю в Хакодате. В цьому місті призначені великі торги…

Дивлячись на нього з містка зверху вниз, Рікорд спитав суворо:

— Ви людина, Такатай Кахі?

Японець дивився спантеличено:

— Атож, звичайно…

— А людина — дитя долі?..

— Я це сказав… Правильно.

— То й скоріться своїй долі. Ідіть і пишіть листи.