Розділ без назви (2)

З радістю помітив Головнін, як дружно всі погодилися з Шкаєвим.

Тепер тільки й лишалося дочекатись східного вітру. З східним вітром на море ляже туман — надійне укриття для втікачів. Можливо, за день, за добу після того, як захоплено буде рибальський баркас, зникне й небезпека погоні, і самим лише спогадом, схожим на важкий сон, зостанеться в пам’яті моряків далека країна Японія.

… Омріяний східний вітер подув через два дні. Припавши до вузенького віконця, Головнін бачив, як, повільно перевалюючи через узгір’я, застилаючи яри й переліски, з моря неквапливо повз важкий сизий туман.

Обличчя моряків залишалися суворими, але ніби проясніли, — капітан розумів цю стриману рішучість і радість. Того вечора він мав остаточно умовитися з ними про годину втечі. Та й чого довго роздумувати? Вони покинуть в’язницю зараз же після півночі, щоб до ранку бути вже далеко…

— Щастя нам усміхається, мічмане, — сказав Головнін, ідучи назустріч Муру і простягаючи йому руку. — Помітили, яка погода? За кілька годин ми будемо на волі!

— Це… серйозно? — мовби про щось незначне спитав Мур, не дивлячись на капітана. Головнін відчув, як тривожно тьохнуло серце.

— Ви в курсі справи, мічмане. Я призначаю годину…

Мур посміхнувся зневажливо, робленою посмішкою:

— І навіть призначаєте годину визволення? О, чародії! Але облиште жарти, капітане. Невже ви досі вважали мене за дурня?

Головнін шепнув йому, показуючи очима на караульного:

— Тихше!..

Але Мур навмисне підвищив голос:

— Я хочу, щоб це знали всі: і ви, і Хлєбников, і матроси. Я нікуди з вами не піду. Чуєте? І більше не чіпляйтеся до мене з вашими дурощами. Я не маю найменшого бажання бути впійманим і теліпатися з зашморгом на шиї, навіть і в такій надійній компанії, як ваша…

З темного кутка, від своєї дерев’яної перегородки до них нечутно ступив Хлєбников.

— Мічмане… Але ж це зрада!.. Ви здатні зрадити?

Бистро й злодійкувато, ніби побоюючись удару, Мур глянув на його руки. Цей простацький штурман давно вже викликав у нього почуття неприязні. «Мужик! Він сміє зауважувати дворянинові!..» Мічман цих слів однак не вимовив; хотілося шпигнути штурмана ще болючіше. Він тихо засміявся:

— Ви називаєте це зрадою, голубе? У вас відчувається досвідчений змовник. Я частенько прислухався до ваших розмов з матросами і питав себе: а чи не з тих ви мужиків, що панські маєтки палили? Ось ви збентежились… Виходить, правда? Підслухувати секрети — оце зрада, Хлєбников. Намагатися посварити мене з капітаном — жалюгідна плебейська вихватка… А втім, я не збираюсь навчати вас правил пристойності. Якби ми були на волі, я просто дав би вам ляпаса, мужик!..

Він різко обернувся, наміряючись відійти вбік, але капітан притримав його за лікоть.

— Я повторюю штурманове запитання: ви здатні й на зраду, Мур?

Мічман нервово звів плечима, з зусиллям звільнив лікоть: