Розділ без назви (2)

Головнін не зрозумів:

— Тобто?

— Я його усуну.

Ось він який, цей Мур: він ладен убити товариша, такого ж, як сам, полоненого.

— Викиньте цю дурницю з голови, мічмане… Всі за одного і один за всіх до останнього удару серця. Так, і тільки так! Увечері починаємо збиратися в дорогу. За два-три дні ми тікаємо…

Здавалося, цей строк перелякав мічмана. Пізніше, залишившись у комірці вдвох з Хлєбниковим, Мур питав розгублено:

— Навіщо так квапитись? Я думаю, на саме те, щоб підготувати, переконати Олексія, потрібно щонайменше два тижні. Справедливо каже прислів’я: сім раз відміряй, а один раз відріж!..

Хлєбников хмурився, відповідав неохоче:

— Японці відміряли вже не сім раз, — більше… Хоч ви походите з німецьких дворян, вони встигнуть за ці два тижні й… відрізати! Я кажу про вашу голову, мічмане…

Мур ще пробував бадьоритись:

— Не смійте мене залякувати!.. Я не з боязких. Я згоден тікати навіть через два дні.

Головнін не підготовляв Олексія, як радив мічман. Він просто сказав курільцеві:

— Ми збираємось тікати, Олексію… Готуйся.

Курілець здригнувся, згорбився, підняв руки, ніби хотів захищатися.

— Це неправда… Не може бути, капітане!

— Ми довіряємо тобі таємницю як другові.

Олексій дивився широко відкритими й наче невидющими очима:

— Як другові… Я розумію. Однак це загибель, Василю Михайловичу… Авжеж, це загибель. — Він глибоко зітхнув і рвучко випростався, розправивши плечі. — Ви довіряєте… Довіряєте?!. Та я за це довір’я десять разів умерти готовий! Я з вами, капітане, і присягаюся: це чесно…

План втечі, запропонований Головніним, був простий і давно вже ним обдуманий. Після півночі, коли полонені засинали, а караульні йшли до своєї сторожки, треба було прослизнути в далекий куток, до дверей у відхідок, перерізати дерев’яний брус і відчинити ці двері. Далі лишалося тільки перебратися через огорожу. Легкий і міцний трап для цього можна було сплести з матроської парусинової койки. Жердини, на яких сушилася білизна, могли в перший час замінити зброю. Проти шабель, списів та рушниць з цими палицями, звісно, не встояти, але Шкаєв сказав упевнено:

— Смілість города бере, а рибальську посудину і поготів візьме!