Розділ «Григорій Гребньов «Втрачений скарб» Пригодницька повість»

Кортец ще раз окинув гостя незадоволеним поглядом. Він був забобонний: російський князь з самого. ранку — це погана прикмета… Та й несподіване звертання Семюеля Грегга спантеличило його. Крупний ділок міжнародного антикварного тресту, Грегг у свій час переправив з допомогою Кортеца на Захід із СРСР чимало цінних витворів мистецтва та рідкісних рукописів. Але антикварний трест безцеремонно зрікся Кортеца, коли той програв авантюрну справу з купівлею в СРСР однієї інкунабули.[1]

Тільки аромат жиго згладжував кепське враження від листа Грегга. Кортец взяв у руку виделку і глухо сказав:

— Я вас слухаю…

«Російський князь» випрямився в своєму кріслі і, почавши з своєї азбуки Морзе, відразу ж перейшов на нормальну, хоча й трохи пишну мову:

— Я чув, сер, що ви займалися дуже корисною справою, сприяючи обмінові культурними цінностями між західними музеями і музеями Радянського Союзу, точніше Росії, яка була вітчизною моїх батьків…

Кортец покатав у роті кусочок м’яса і промугикав непевно:

— Угу…

— Ця обставина й привела мене до вас, сер, — говорив далі гість. — Містер Грегг порадив мені звернутися з моєю пропозицією саме до вас…

Не відриваючись од печені і віддаючи належне терпкому ароматному вину, Кортец насмішкувато поглянув на гостя.

— Ви можете не говорити далі, містер Бєльський, — мовив він презирливо. — Від емігрантів, які колись утекли з Росії, я наслухався чимало пропозицій…

Джейк Бєльський підвівся з крісла. Він був стривожений:

— О ні, сер!

Та Кортец безцеремонно перебив його:

— Не «ні», а «так», сер… Десь у Росії ваш батько чи дід залишили замурованими в стіні або в оббивці одного з дванадцяти гарнітурних стільців брильянти чи ще якісь цінності. У вас є точна адреса, користуючись якою ми з вами, потрапивши в Росію, легко знаходимо ваші цінності. Потім ми повертаємось додому, і трест містера Семюеля Грегга забезпечує нам розкішне життя і заможну старість. Еге ж так?..

— Так… В основі моєї пропозиції лежить цінний скарб і родовий переказ про нього, — сказав гість і послав зеленими повіками щось середнє між сигналом біди і проханням уваги.

Кортец засміявся скрипучим сміхом і сьорбнув з бокала.

— Насамперед, — промовив він, — повинен сказати вам, юначе, а через вас і містерові Греггу, що за радянськими законами все залишене емігрантами в Росії багато років тому оголошене державною власністю. У мене з росіянами вже якось сталося непорозуміння. З мене досить…

Педро Хорхе Кортец добре говорив по-російському, правда, з невеликим східним акцентом. Сказане ним було майже відмовою, але молодий гість добре запам’ятав ту атестацію, яку дав «нащадкові великого конквістадора» містер Семюель Грегг, і тому стійко чекав нагоди: висловитись до кінця. Така нагода відразу трапилась, як тільки господар звернув увагу на запашну підливу до жиго. Джейк Бєльський вкрадливо почав:

— Містер Семюель Грегг прекрасно знає радянські закони… Я теж ознайомився з ними, але справа в тому, сер, що ні мені, ні вам і ні тресту, який ми представлятимемо, не доведеться порушувати ніяких законів.

— Он як? Цікаво…