Розділ «Григорій Гребньов «Втрачений скарб» Пригодницька повість»

Агенти тресту пронюхали, що в Ленінграді, в одному книгосховищі, є старовинне рукописне євангеліє, написане в XI столітті мовою єгипетських християн (коптів). Спершу власником цього рукопису-книги був славнозвісний Афонський монастир,[2] а потім, у першій половині XIX століття, монастир подарував Коптське євангеліє російському цареві Миколі І. Після революції цінна стародавня книга стала надбанням радянського народу. В 30-х роках, установивши контакт з ігуменом Афонського монастиря, антикварний трест запропонував своєму агентові Кортецу за будь-яку ціну придбати в Ленінграді Коптське євангеліє. За оцінкою досвідчених антикварів, ця книга коштувала 150 тисяч доларів. Кортец запропонував книгосховищу 300 тисяч доларів. Радянські організації вирішили продати книгу, але тільки-но вона потрапила до рук тресту, як афонський ігумен, за згодою Семюеля Грегга, звернувся в суд з проханням повернути монастирю «древню святиню», немовби викрадену комуністами. Антикварний трест проти позову монахів не заперечував, але подав позов на радянське торгпредство на суму 300 тисяч доларів…

Авантюра провалилась, бо радянські юристи показали дарчий запис, зроблений у свій час монастирем на ім’я царя Миколи І. Коптський рукопис виявився, таким чином, не власністю Афонського монастиря, а надбанням радянського народу… Авантюристи пошились у дурні, а козлом відпущення став Кортец. Грегг звинуватив його у млявості, невправності — в тому, що «нащадок великого конквістадора» не знайшов завчасно в Ленінграді дороги до людей, які заздалегідь знищили б дарчий запис Афонського монастиря.

Такий був антикварний трест, з головою якого, Семюелем Греггом, і познайомився Джейк Бєльський.

Горилоподібний хрипун Грегг недовго розмовляв з Джейком. Він переглянув документи Джейка і пергаментний аркуш, далі мовчки написав записку Кортецу і чек на тисячу доларів.

— Негайно вирушайте в Париж, — сказав він. — Знайдіть там Кортеца. Адресу вам дадуть. Я фінансую всю цю операцію. Ви одержите десять процентів від чистої виручки, Кортец — п’ятнадцять. Від нього залежить усе. Про деталі домовитеся з нашими юристами. Гуд бай!

Усе це Джейк згадав на другий день після візиту до Кортеца, ідучи по Рю де Ор’янт до вілли «нащадка великого конквістадора». Згадав він і про те, як учора, попрощавшись з Кортецом, ткнув у чіпку руку Мадлен ще один папірець, на цей раз п’ятидоларовий, і попросив Мадлен прийти увечері в будь-який час у кафе «Сурір». йому довелося ждати довго, але Мадлен усе-таки прийшла й одразу ж почала базікати про своїх залицяльників та подруг. Потім вона випила чарку шартреза і викурила сигарету. Про Кортеца Мадлен розказала, що він прийшов додому пізно і в гарному настрої, а на запитання, чи приймати завтра мосьє Бєльського, відповів: «Неодмінно».

— Він додав: «Не забудьте приготувати сніданок на двох», — щебетала Мадлен. — Ви повинні знати, що мосьє Кортец частує тільки того, кого вважає корисною для себе людиною. Джейк, мені здається, що з його допомогою ви заробите багато грошей. Я не перший день знайома з мосьє Кортецем і навчилась угадувати…

Джейк знизав плечима:

— Це залежатиме тільки від нього…

— О, ви, напевне, не забудете тоді скромну маленьку Мадлен, яка так старалася, щоб мосьє Кортец вас пр. ийияв! — вигукнула Мадлен і кинула на Джейка з-під фантастичних вій один з тих поглядів, які вважала «запалюючими».

Джейк зметикував, що непогано було б взагалі мати Мадлен спільницею при здійсненні «монастирської операції» (так він у думці зашифрував свій план). Джейк не мав сумніву, шо в холостяцькому домі Кортеца Мадлен не обмежується роллю покоївки. Тому він швиденько витяг з жилетної кишені витончений янтарний мундштучок (батьків подарунок) і підніс його Мадлен.

— У тому, що я ваш друг до могили, ви можете не сумніватись, Мадлен, — сказав він з такою щирістю, з якою до того вмів тільки чхати. — А поки що прийміть цей невеличкий сувенір… Зараз серед чікагських дівчат у великій моді саме такі мундштучки.

— Яка краса! — заспівала Мадлен і від надміру почуттів перейшла на «ти». — Ти завжди робитимеш мені подарунки, Джейк?

— Вічно, Мадлен! — вигукнув Джейк. — А ти будеш мені розказувати, що думає про мене Кортец. Це дуже важливо для нас з тобою.

— О, це не важко, любий! — відповіла Мадлен. — Я вмію з ним розмовляти… Але ти будь сміливішим. Інакше з ним не можна. Тільки, будь ласка, не кліпай так часто очима. Кортец каже, що в тебе погано пришиті повіки.

Вони розійшлися великими друзями.

…Згадуючи Мадлен, Джейк порівнявся з обвитою густим плющем двоповерховою віллою Кортеца, збудованою в старовинному стилі.

Хвіртка. Клумби. Стрижені кущики. Посилана гравієм доріжка. Ґанок з гранітними східцями… Дзвінок. Тиша… Швидка, легка хода за дверима, і знов неймовірні вії…

— Це ти? — проспівала Мадлен, відчиняючи двері. — Заходь, мосьє Кортец чекає тебе…. Я взнала ще дещо. Вчора він був у якоїсь поважної дами, з якою розмовляв про твою справу. Він називає її «старою каргою».

«Мадам де Брентан», — відразу догадався Джейк.