З якого села?
Коли отруївся?
В душі гасне свист-пісня натхненного щеврика. Треба про цього мертвого чоловіка сказати Карпові Гнилоквасу, хай приїде грабаркою до лісу й забере та відвезе до ями. Та чи захоче їхати, чи захоче забирати? Як за півфунта хліба, то таки зможе, поїхати, пошкодує втрачати.
А чий це голос?
Може, не голос, а причулося? Вчитель насторожується, слухає, бо навіть і не голос почувся, а плач. Може, звірятко ген отам у кущах? О, знову. Таки плач.
Хто ж це плаче в лісі о цій весяній порі?
Обернувшись на зір та на слух, учитель обачно ступає до тих кущів, з яких долинув плач, розгортає руками гілля.
Па чорній землі біліє зіжмакана полотняна рядюжка, а на рядюжці — немовля. Немовля лежить на спинці, по грудях і по животику лазять червоні мурахи. Мабуть, досі немовля спало, та мурахи почали кусати — й прокинулося.
Де в лісі взялося немовля, хто залишив?
Учитель озирається обіч, мовби зараз має побачити матір, яка на хвильку залишила дитину, відійшла — й зараз повернеться. Жде, що таки повернеться, що десь поблизу, але нікого нема, тиша, тільки птахи щебечуть. І перегодя учитель Пилип осмілюється погукати:
— Агов! Хто в лісі?
Тільки шелестить листя, співають птахи, сонячні зайчики мерехтять на соковитій смарагдовій траві. Ніхто не відгукується. Та не може бути, не може бути, щоб немовля забули в лісі. Що його сюди принесли — й залишили, аби вмирало далі від материнських очей. Учителеві стає страшно, йому хочеться кричати, кликати, але голос застряє в горлі. Він жде й жде, чекає й чекає, а дитина пхинькає й пхинькає, кривлячи губки.
Тоді вчитель зважується й бере дитину на руки.
— Хто тебе залишив, хто?
А що дитина відповість, коли їй якийсь місяць-другий! Кліпає безвіїми повіками, морщить безбарвні брови, плямкає губами, шукаючи цицьку, невдоволено суче ніжками.
— Ходімо до села.
Вчитель іде через ліс, тулить немовля до грудей.
На сільській околиці — на белебні хата під стріхою, сіни позападали в землю. Може, тут щось скажуть, може, тут признають немовля?
Двері в сіни відчинено, а в хаті — пустка. Так, наче тут ніхто й ніколи не жив.
Учитель іде поволеньки до сусідньої хати.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Голодомор» автора Гуцало Є.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ГОЛОДОМОР“ на сторінці 81. Приємного читання.