— Вже ж Грицько.
— То чого в свого батька Гаркуші не просиш їсти? І в своєї матері?
— Нема їсти в нас, а батько зліг, — переминається з ноги на ногу малий Грицько. — Дайте їсточки! Бо й я помру так, як мої брати повмирали. Я не за дурно прошу, я відроблю вам. Чи тепер на городі, чи тоді, коли виросту.
— Еге ж, виростеш, коли не помреш, — бубонить Павло Музика. — А не хочеться вмирати, хочеться пожити, правда?
— Хочеться, дядьку!
— Хе-хе, — вишкірює в усмішці зуби Павло Музика, — дурне, а хитре… Може, тобі дати булку?
— А що таке булка? — питає Грицько.
— Це такий білий-білий хліб, а пухкий, як пух.
— Не обманюйте, дядьку, — темнішаючи на виду й ковтаючи слину, каже Грицько. — Видумуєте за булки, немає булок ніде. Не бачив… Є маторжаники, є коржі, є підпалки, е пампушки, а булок немає, не бачив.
— Та чого ти злякався, що дам булку? Немає в мене булки, не дам. — І сам собі під ніс: — Та якби й була б, то не дав би.
Павло Музика зникає в хаті, а малий Грицько жде на причілку. Бо хоч і скупий сусід, бо хоч і страшний на виду, що навіть лячно дивитись на нього, та невже пожаліє винести хоч що-небудь?
Жде, жде, а дядька все нема, нема, і в Грицька підкошуються ноги, й він поволеньки опускається на призьбу, поринаючи в сон.
— Гей, хлопче, проснися! — термосить хтось за плече.
Грицько розплющується — перед ним стоїть Павло Музика.
— На, — каже й простягає якийсь шкурат.
— Що це? — зводиться Грицько.
— Теляча шкура. З'їси.
— Як з'їсти?
— О, тебе ще треба вчити, — гнівається дядько. — Візьмеш обсмалиш на вогні, а потім у воду — і звариш, і наїсися. Шкура з молодого теляти, навариста. Валялася на горищі, я й забув.
Малий Грицько бере шкурат з рудою шерстю, обома руками тулить до грудей.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Голодомор» автора Гуцало Є.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ГОЛОДОМОР“ на сторінці 78. Приємного читання.