Розділ «ГОЛОДОМОР»

— Добра вам хочу, підійдіть-но сюди, скажу вам за Юстину, в якої ви ото стали на нічліг.

А що жінка як остовпіла, то Павло Музика сам ступив поміж вишень.

— Бійтесь Юстини, тікайте від неї, бо то страшна!

Петровецька жінка сахнулась до сіней — і не стало, тільки брязнула клямка. Павло Музика жде, що вона зараз вискочить надвір з дитиною та з вузлом, і він забере їх до себе, дасть притулок.

Кліпає каганець-бликун у вікні, мерехтять зірки над селом розсипаною чумацькою сіллю, та нікого нема.

— Либонь, вона перелякалася мене, — здогадується.

І в хаті каже до жінки та дочки:

— Я до неї забалакав, а вона злякалася… Наче я для неї ще страшніший за Юстину… То як невинних порятувати?

Марія хреститься, дочка хреститься, і тіні від їхніх рук скачуть по стінах горбатими страховиськами.

— Ти добре зачинив двері? — питає жінка.

— Та зачинив.

Павло Музика бере в сінях сокиру, кладе під подушку на тапчані. Він тепер весь час спить з сокирою під подушкою. І вила в нього напохваті — чи в клуні, чи в сінях. Навіть залізний рак, яким витягує відро, коли втопиться в криниці,— йому весь час у пам'яті: рак висить в коморі на гаку за дверима.

Марія дмухає на гасничок — і комишевий ґнотик іще якийсь час жевріє цятою, що мешає та меншає, аж поки стухає.

— Маріє! Ти не спиш?

— Ой, не спиться.

— Може, ти зараз підеш до Юстини — і врятуєш ту жінку з дитиною? Скажеш їй усю правду, бо я не сказав.

— Боюся… Може, й пізно вже йти.

— Що Юстина — людоїдка… Всі знають, а ця петровецька не знає.

— Хто мене в хату пустить.

Марія стає навколішки на долівку, складає руки на грудях — і молиться на ікону божої матері. Самої божої матері не видно, бо в хаті глухий морок. Галя спить чи й не спить, тільки не чутно її дихання. Павло Музика засовує руку лід подушку, намацує лезо сокири. Хоч і під подушкою, а сокира холодна — й він тулить її до розпашілого лоба, щоб остудити.