Розділ «VII. БАНКІРИ»

Уряд США позичив 1873 року у банкiрiв 2.277.500 доларiв. Вiд того часу по сьогоднi уряд заплатив банкiрам 10 мiльйонiв доларiв самих лише вiдсоткiв, а боргу не сплатив анi сотнi. США заплатили 1941 року самих лише вiдсоткiв за державнi i приватнi позики 12 мiльярдiв доларiв. Це лише один 1941 рiк, а тепер бiльше.

Перед заснуванням у США 1863 року Нацiонального Банку на одну особу в США припадало 50,46 доларiв у загальному оборотi. По 10 роках припадало 14,60 доларiв, а 1887 року лише 6,67 доларiв, тобто добробут загалу США упав, а банкiри вiдповiдною мiрою збагатiли.

Мiнiстерство торгiвлi США оприлюднило 1928 року, що уряд США заборгував 371,6 мiльярди доларiв, а люднiсть США — 131,4 мiльйонів. Отже, на кожну родину припадало приблизно понад 2.000 доларiв державного боргу i стiльки же родинного. Кожне народжене немовля мало 800 доларiв боргу. Вiдсотки за державнi позики платять податківцi, i вони платять тих вiдсоткiв 36 мiльйонiв ЩОДНЯ, чи 10.000 доларiв ЩОХВИЛИНИ. З восьмигодинного заробiтку американець видає на податки два i пiвгодинний заробiток. А якби банкiрська мафiя не опанувала уряд та Парламент США, то тепер ця НАЙБАГАТША у свiтi країна, не мала би державного боргу.

Паперовi грошi США, що їх видають банки, мусять бути забезпеченi вкладами у тих банках. А фактично один долар паперових грошей забезпечений двома центами вкладiв.

За всi свої великi позики у банкiв уряд США платив бiльше доларiв за вiдсотки нiж самi позики. Всi великi урядовi будови коштували податківцям на 120–150 % бiльше, нiж фактично витрачено на самi будови, бо будувалися за позиченi у банкiв грошi. Наприклад, iнженери вирахували, що побудувати водяну електростанцiю в Баулдерi коштуватиме 160 мiльйонiв доларiв. Уряд США таких грошей не мав, отже, позичив на ту будову у банкiрiв, заплативши самих вiдсоткiв 182 мiльйони доларiв. Таким чином та електростанцiя коштувала платникам податкiв 342 мiльйони замiсть 160 мiльйонiв. Сама будова пошти в Лос-Анджелесi коштувала 7 мiльйонiв, але на її будову грошi позичили банки, тому та пошта коштувала 16 мiльйонiв доларiв. На Першу свiтову вiйну уряд США позичив у банкiв 26 мiльярдiв доларiв, а заплатив банкам за ту позику 39 мiльярдiв доларiв.

В Iмперськiй долинi США навмисно знищено 1938 року третину всього врожаю кавунiв, щоби втримати цiну вiд упадку. А тодi ж у тiй долинi уряд побудував великий канал, щоб наводнювати баштановi плантацiї. На будову того каналу уряд позичив у банкiрiв 100 мiльйонiв доларiв, заплативши їм самих лише вiдсоткiв 120 мiльйонiв доларiв.

Року 1937 лишилося непроданими 6 мiльйонiв скринь консервованих полуниць. Отже, щоби не падала цiна, лишили весь урожай 1936 року гнити на землi. I тодi ж уряд США позичив у банкiрiв 60 мiльйонiв доларiв на будову там греблi, щоби наводнювати полуничнi плантацiї.

Уряд США платить американським рiльникам великi мiльйони доларiв лише за те, щоб вони НЕ сiяли пшеницi, бо нема де продати врожаї минулих рокiв. I водночас той же уряд побудував за 170 мiльйонiв доларiв велику зрошувальну мережу, щоби наводнювати пшеничнi поля у посушливому штатi Орегонi.

У долинi Сен-Джоквiн навмисно знищено 1938 року 500.000 тонн винограду та тисячi тонни родзинок, щоб утримати цiну вiд спаду. I тодi ж у тiй самiй долинi уряд побудував коштом 50 мiльйонiв доларiв греблю для наводнювання виноградникiв, щоби виростити бiльше винограду. Побудував на позиченi у банкiрiв грошi.

Уряд США дав у 1945–62 роках 80 державам допомоги на 107 мiльярдiв доларiв. Уряд США не мав стiльки власних грошей, отже, позичив у свiтових банкiрiв.

Банкiр США П. Брокер казав: "СРСР є iдеальним зразком планової державної економiки. До такого iдеалу ми наближуємо й США".

Президент США Том Джефферсон казав: "Я вважаю банки установами небезпечнiшими нашим свободам i добробутовi нiж вороже вiйсько. Банки бо породили грошове великопанство, яке не визнає державної влади над собою. Президент А. Джексон казав банкiрам: "Ви є кубло гадюк i злодiїв. Я маю намiр знищити вас. I з Божою допомогою я таки знищу вас".

Президент США Аврам Лiнкольн казав: "Я передбачаю у недалекому майбутньому таку кризу, наближення якої так лякає мене, що я тремчу з болю за мiй рiдний край. Я передбачаю, що всiлякi грошовi товариства запанують у всьому життi США. Пошириться продажнiсть, хабарництво, пiдкупнiсть високопоставлених осiб. Запанує всесильний долар, використовуючи людські вади. Все багатство нашої країни опиниться в руках небагатьох осiб. Наша республiка з усiма її свободами буде знищена зсередини". Вiн казав це 1863 року, коли пiдкуплений грошовою свiтовою мафiєю Парламент США ухвалив закон про заснування банкiв у США. Незабаром грошова мафiя вбила його.

Державний Фондовий Банк

Мiнiстерство закордонних справ США є великою мiцною твердинею мафiї. Але ще бiльшою i мiцнiшою її твердинею є так званий "Державний Фондовий Банк". Голова Парламентської банкової та грошової комiсiї Луї Макфаден казав у своїй промовi: "Державний Фондовий Банк є найбiльш шахрайською установою з усiх шахрайських, що їх знає свiт. Вiн дiє поза лаштунками, i вiн вже полонив наш уряд. Пiд його впливом є вся полiтика США разом із закордонною. Я обвинувачую його в таємнiй змовi знищити Конституцiю США i всi нашi свободи".

Все культурне, економiчне, державне життя США основане на засадi самоуправлiння i децентралiзацiї. Кожний штат США ухвалює свої власнi закони, не оглядаючись на Вашинґтон. Отже, США не мали аж до 1914 року i централiзованої банкової системи. Навiть не було й державного банку. Натомiсть iснували тисячi незалежних мiсцевих банкiв, якi постачали грошi мiсцевим промислам, торгiвлi, рiльництву. Їхнiй оборотний капiтал складався з банкових вкладiв мiсцевої людностi, а часто мiсцева люднiсть була й спiввласником тих банкiв, купуючи їхнi паї. Управитель мiсцевого банку знав особисто мiсцевих людей, їхню грошову спроможнiсть платити. Мiсцевi банкiри давали особисто знаним їм людям позички на легших умовах сплати i пiд меншим вiдсотком. Цi мiсцевi незалежнi банки дуже допомогли мiсцевому промислу та рiльництву, позичаючи мiльйонам малих пiдприємств i рiльникiв. Найбiльша їхня користь людям полягала в тому, що вони знищили лихварство. В США панує торговельна конкуренцiя i банкiв. Це давало людям можливiсть позичати у тих банкiв, якi вимагали нижчий вiдсоток за позичку.

Торговельна конкуренцiя автоматично не дозволяла пiдприємцям пiдносити цiни. Та у XX ст. у зв'язку з великим зростом iндустрiї утворюються дуже великi пiдприємства з дiяльнiстю, яка переходила межi штатiв i розпросторювалася на всю державу. Найперше такими стали залiзницi, що тягнулися на кiлька тисяч кiлометрiв. Їхнє прокладання коштувало мiльйони доларiв, тому грошi давали великi нью-йоркськi банки, закуповуючи бiльшiсть залiзничних дiлянок. Потiм великi нью-йоркськi банки почали викуповувати малi мiсцевi залiзницi. Так нью-йоркський великий банк Кун-Леб став власником майже всiх тодi залiзниць. Бiльшiсть активiв цього банку мали фактичнi власники англiйського Державного Банку Ротшiльди та нiмецького Державного Банку Варбурґи. Згодом великими власниками залiзниць стали американськi банкiри Морґани. Пiзнiше один з братiв Варбурґiв приїхав з Нiмеччини до Нью-Йорка, i став управителем банку Кун-Леб з платнею пiвмiльйона доларiв рiчно. Будуючи залiзницi, чи скуповуючи вже побудованi, банк Кун-Леб так шахраював, що жертви заскаржили його до суду. Банк викрутився хабарами. Нью-Йорк ще в XIX ст. став великим фiнансовим осередком усiєї Америки. У Нью-Йорку скупчилися всi найбiльшi американськi банки. Властиво вони не були американськими, бо бiльшiсть їхнiх активiв мали англiйськi, нiмецькi, французькi головнi банки Ротшiльдiв, Варбурґiв та iнших. Таким чином головнi європейськi банки та головнi нью-йоркськi фактично були одним свiтовим банком, що мав рiзнi назви. Це була величезна фiнансова, а звiдти й полiтична сила, що визначала i накидала цiну паперових грошей i висоти вiдсоткiв на позики.

Та у США цiй силi протиставилась велика, хоч i необ'єднана сила кiлькох тисяч малих незалежних банкiв. Вони були колодою на шляху до повного фiнансового панування Ротшiльдiв-Варбурґiв-Морґанiв. Свiтовi банкiри взялися усунути зi свого шляху цю колоду. В Європi вони зробили це вже давно, бо мали у своїх руках так званi "державнi" банки з правом друкувати паперовi грошi вiд iменi уряду. Крiм того, європейськi держави напозичали у них великi грошi i не могли вiддати, отже, європейськi уряди "були в кишенi" банкiрiв, тобто банкiри мали силу скеровувати фiнансову полiтику урядiв у бажаному банкiрам напрямi. А США не мали анi сотнi державного боргу, а право друкувати паперовi грошi Конституцiя дає лише Парламентовi. Отже, пани Ротшiльди-Варбурґи-Морґани мусили довго думати, щоби видумати спосiб взяти до своїх рук фiнансове господарство США, як вони зробили це вже давно в Європi. Цей спосiб i людину, яка знала як його здiйснити, вони знайшли.

Кiлька рокiв перед 1907 роком i сам 1907 рiк були економiчно добрими роками. Врожаї були багатi, промисловiсть розвивалась повною ходою, торгiвля поширювалася. Раптом, без усякої наявної причини, на Нью-Йоркськiй бiржi зчинився переполох. Забракло грошей, вiдсотки на позики пiднялися вгору, цiна активiв багатьох менших пiдприємств дуже впала, промисловiсть захиталася, торгiвля дуже зменшилася, хлiбороби банкротували. Але нью-йоркськi банкiри заробили тисячi мiльйонiв доларiв. Цей переполох створили навмисно i планово нью-йоркськi великi банкiри.

Суспiльство дуже обурилося i вимагало вiд уряду знайти способи, якi унеможливили би банкiрам робити таке в майбутньому. Парламент призначив комiсiю на чолi з сенатором банкiром Нельсоном Алдричом, яка мала вивчити європейську валютну систему та банкiвську справу взагалi, щоби на пiдставi європейського досвiду перебудувати американську систему.