Розділ «V. П'ЯТА І ШОСТА КОЛОНИ»

Радник президента США А. Шлезінджер, повернувшись з поїздки до СРСР, писав:

"Причини казкових осягiв у розбудовi СРСР — яснi, як сонце. Причини є в тiй величезних досягнень силi, що в нiй уряд СРСР зосередив всi сили народу. Аж лячно дивитися, яку неймовiрно величезну силу може мати великий народ, коли вiн ПЛАНОВО спрямує свої здiбностi та багатства країни".

Мiнiстр закордонних справ Генрi Кiсiнджер46 був головним плановиком вiйськової безпеки США, отже, зверхником Генерального Штабу. Вiн був радником президентів Дж. Кеннедi i Р. Нiксона. Вiн провiдний член таємного товариства жидiвських банкiрiв. До цього товариства належали також радник чотирьох президентiв, а за президента Ф. Рузвельта фактичний президент США, Бернард Барух i заступник Мiнiстра Військового Мiнiстерства Адам Ярмолинський. У своїх книжках Г. Кiсінджер доводив потребу скоротити НАТО, знищити атомнi бомби в американських ракетах, створити свiтовий надуряд та пропагував iншi соцiалiстичнi iдеї. Вiн був провiдним членом "Ради закордонних стосункiв", мав в урядi величезний вплив.

Другий Мiнiстр закордонних справ Дiн Раск казав: "Революцiя в Китаї дуже подiбна до американської революцiї часiв її боротьби проти Великобританiї". Вiн також шестиколонник i москволюб.

Сенатська слiдча комiсiя, пiд головуванням В. Дженера виявила у всiх мiнiстерствах, а найбiльше в Мiнiстерствi закордонних справ дуже багато шестиколонникiв на дуже високих посадах. Наприклад, керiвник вiддiлу Мiнiстерства закордонних справ В. Веланд, який дуже допомiг комунiстовi Ф. Кастровi захопити владу на Кубi, посол до Iраку Дж. Голмс, посол до Аргентини Р. Роботом, посол до СРСР москволюб Дж. Кенан, радник президента в справах СРСР Ч. Боглен, заступник Мiнiстра закордонних справ Ф. Колер, керiвник вiддiлу Далекого Сходу Ґ. Парсон, керiвник вiддiлу Близького Сходу Р. Стронґ, керiвник вiддiлу Мiжнародних господарчих справ В. Коштiнґ, керiвник Iсторичного вiддiлу Б. Нобл, заступник Мiнiстра закордонних справ А. Гаррiман, керівник вiддiлу найму урядовцiв В. Пьорс та багато iнших.

Шестиколонники разом з п'ятиколонниками в урядi США провадили дослiдження, писали проекти законiв, випрацьовували змiни в зовнiшнiй i домашнiй полiтицi, писали президентськi й мiнiстерськi промови i дуже впливали на полiтичнi слiдства парламентських та сенатських слiдчих комiсiй.

Служба воєнних вiстей США була переповнена комунiстами на високих посадах. Наприклад, заступник керiвника О. Латiмор, який дуже допомiг китайським комунiстам захопити владу, керiвник вiддiлу А. Тарн (жид Тарновецький), який втiк до Польщi. Мiнiстр закордонних справ Дж. Бірнес писав, що дуже багато урядовцiв цiєї служби були великими прихильниками радянської iдеологiї, тобто комунiстами.

Генерал Дж. Форестол писав у 1944 роцi своєму приятелевi: "Коли якийсь американець висловить думку, що ми, американцi, мусимо працювати задля потреб i безпеки нашої країни, то його назвуть загарбником, iмперiалiстом, фашистом, небезпечною людиною. Але коли дядько Йосиф (Сталiн) скаже, що вiн хоче захопити балтійськi народи, половину Польщi, Бесарабiю, Дарданелли тощо, то всi в один голос кричать, що вiн (Йосиф) дуже гарна, щира, чудова людина, з яким приємно i легко мати якусь справу, бо вiн каже те, що думає".

Шоста колона в урядi США зобов'язала урядовцiв слiдкувати один за одним i видавати ворогiв мафiї. Вона заборонила критикувати зверхникiв. Вона тримає у своєму полонi навiть мiнiстрiв. Наприклад, Мiнiстр закордонних справ Дж. Фостер Даллес, перебираючи мiнiстерство мав Ялтинську угоду за дуже шкiдливу для США, але за кiлька рокiв мiнiстрування вiн казав у 1959 роцi, що нiчого поганого нема в Ялтинськiй угодi, хiба те, що Московщина не додержалася тої угоди. Напочатку вiн виявив свiй намiр очистити мiнiстерство вiд шестиколонникiв та зменшити число урядовцiв, вигнавши тих, якi нiчого не роблять. Але по кiлькох роках вiн казав, що надто раптовi змiни урядовцiв шкiдливi. I наприкiнцi свого мiнiстрування в його мiнiстерствi було бiльше урядовцiв, нiж напочатку. Щогiрше! — Урядовцiв-патрiотiв, якi протистояли шестиколонникам, мафiя виганяла зi служби. Так, вигнала послом до Польщi А. Лейна за те, що вiн перешкоджав польським комунiстам захопити владу в Польщi, вигнала керiвника Вiддiлу перевiрки вiрностi урядовцiв О. Отепку за те, що вiн склав список запiдозрених у невiрностi шестиколонникiв i що вiн був проти прийняття В. Ростова на службу та й ще на дуже впливову посаду, бо Служба безпеки довела, що вiн шестиколонник i москволюб. Вигнала генерала Д. Маккартура за те, що вiн перемагав комунiстичне пiвнiчнокорейське вiйсько. Вигнала генерала Е. Вокера за те, що вiн виховував пiдлегле йому вiйсько в антикомунiстичному напрямi. Вигнала посла до Японiї Дж. Ґрю за те, що вiн документально довiв, що президент Ф. Рузвельт планово i навмисно провокував Японiю до вiйни зі США. За опiр мафiозним планам вигнала високих урядовцiв — А. Варда, Дж. Балантiна, Е. Думана, Б. Барона, Р. Александра, Д. Дозера та чимало iнших.

Керівник Вiддiлу перевiрки вiрностi урядовцiв С. Маклеод подав 1956 року Мiнiстровi закордонних справ список 258 урядовцiв, запiдозрених у прихильностi до комунiзму. Уряд звiльнив його зi служби.

На вимогу голови Сенатської слiдчої комiсiї сенатора П. Маккарена начальник розвiдки США адмiрал Дж. Гiленкотер подав йому прiзвища комунiстiв та московських шпигунiв серед урядовцiв ООН, посланих туди урядом США. Iз 100 тих урядовцiв 29 були провiдними членами КП США, а 32 — московськими шпигунами. Уряд США негайно звiльнив Дж. Гiленкотера з посади i заслав його на малу посаду на островi Тихого океану.

Мафiя не лише викидала зi служби своїх ворогiв, але й таємно їх убивала. Наприклад, датський посол до ООН Банґ Йенсен опитав мадярських утiкачiв про московський напад на Мадярщину 1956 року. Голова ООН Даґ Хаммершельд на вимогу Московщини зажадав вiд Б. Йенсена подати прiзвища тих опитаних утiкачiв. Б. Йенсен не дав. Мафiя потай убила його, а тiло спалила, незважаючи на протест дружини Б. Йенсена.

Генерал Джордж Патон, будучи командувачем фронтом у Нiмеччинi, дуже противився тому, щоб американцi вiддали Берлiн москвинам. Його вiйсько було вже дуже близько до Берлiна, коли вiн одержав вiд головнокомандувача генерала Д. Ейзенхауера наказ вiдступити на захiд, щоби дати можливiсть московському вiйську першим увiйти до Берлiна. Дж. Патон прилюдно обiцяв розкрити цю мафiозну зраду. За кiлька днiв по тому на нього "випадково" наїхало американське вiйськове авто i забило на смерть. Вiн залишив родинi свiй щоденник. По його смертi два ближчих родичi заходилися видавати цей щоденник. Мафiя загрозила їм смертю, якщо видадуть. Вони не злякалися загрози i робили заходи видати. Скоро обидва померли наглою смертю, хоч мали дуже добре здоров'я. Вдова i дiти генерала побоялися i не видали.

Голова Сенатської комiсiї, що поборювала комунiзм, Дж. Маккартi вмер наглою смертю у лiкарнi. Лiкарi не проголосили з якої причини. У тiй самiй лiкарнi помер, також наглою смертю, генерал Дж. Форестол, який видав свiй щоденник, в якому вiдкрив зрадницьку дiяльнiсть мафiї.

Пiдозрiло наглою смертю "померли" московськi шпигуни в США: Г. Д. Гвайт, Л. Пасловський, Л. Доган, високi урядовцi Служби безпеки США В. Смiт, Дж. Вiнант i чимало iнших, а також i президент Ф. Рузвельт.

Iсторiя записала багато випадкiв, коли вбивано провiдникiв лише тому, що вони знали забагато таємниць. Таких убивств у СРСР є дуже багато. Ф. Рузвельт був знаряддям мафiї. Вiн був хворий не лише фiзично, але й душевно, бо не мiг не бачити жахливих наслiдкiв своєї полiтики. Душевно хвора людина може легко заломитися i вiдкрити таємницi. Ф. Рузвельт був дуже славолюбною людиною, мрiяв бути рятiвником i керiвником усього людства. А невблаганна дiйснiсть показувала йому щось цiлковито протилежне. Отже, з розпуки Ф. Рузвельт, рятуючи своє добре iм'я, мiг оприлюднити таємницi мафiї.

Коли помре якась велика людина, то, звичайно, родина чи влада дає можливiсть всiм людям попрощатися з небiжчиком, тримаючи 2–3 днi труну вiдкритою в церквi чи прилюдному мiсцi. Коли помер президент Ф. Рузвельт, то його труну одразу закрили, вiко забили цвяхами i запечатали. Й. Сталiн наказав пословi СРСР у США А. Ґромиковi подивитися на мертвого Ф. Рузвельта. А. Ґромико звернувся з такою просьбою не до влади чи дiтей, але до головного Рузвельтового помiчника-дорадника жида С. Розенмана. Той не дозволив вiдкривати труну нi задля кого, навiть задля сина, який був поза США i не мiг приїхати зразу пiсля смертi. У США скоро поширилася чутка, що лiкар Ф. Рузвельта адмiрал Дж. Макiнтайр казав, що Рузвельтове тiло було чорне, як земля. А таке стається вiд отруєння арсеном.

Ф. Рузвельт умер далеко вiд Вашинґтону в курортнiй мiсцевостi "Гарячi джерела", де вiн лiкував свiй паралiч. Коли вiн умирав, то бiля нього НЕ БУЛО НIКОГО анi з родини, анi зi слуг. Єдиним свiдком його смертi була МОСКОВКА Єлизавета Шуматова, художниця, яка малювала його портрет. Через годину по смертi вона раптово виїхала. Казала, що перед смертю Ф. Рузвельтовi дуже болiла голова.

Коли Дж. Кеннедi не був ще президентом, а сенатором, то вiн у своїй промовi 1949 року ганьбив президента Ф. Рузвельта за його поступки Московщинi в Ялтi, ганьбив президента Г. Трумена за те, що вiн примушував нацiонального китайського провiдника генерала Чанкайшi взяти до свого уряду комунiстiв, ганьбив генерала Дж. Стiвела за те, що вiн озброював китайських комунiстiв. Сенатор Дж. Кеннедi тодi казав, що вважає шкiдливою для США дiяльнiсть товариства "Американцi демократичного чину". Коли ж вiн став президентом, то викликав до свого уряду на високi посади понад 50 членiв того шкiдливого товариства. Наприклад, вiн наставив Дж. Кiлiяна керувати координацiєю працi всiх розвiдувальних установ США, вiйськових i полiтичних. Це надзвичайно впливова посада, бо ж розвiдувальнi установи є першою лiнiєю фронту в оборонi проти комунiстичного наступу. А цей самий Дж. Кiлiян вимагав 1947 року припинити стеження за комунiстичною дiяльнiстю, заборонив оприлюднювати списки пiдривних комунiстичних органiзацiй у США. Протестував 1948 року проти штатiвського закону, який заборонив наймати комунiстiв на вчителiв. Захищав 1954 року московського атомного шпигуна Д. Опенгеймера. Будучи ректором Масачузетського технiчного інституту, найняв професора Д. Струїка, якого викинули з того iнституту за комунiзм. Будучи головним науковим радником президента Д. Ейзенхауера, натискав на нього, щоби вiн припинив дослiди над атомною зброєю.

Президент Дж. Кеннедi добре знав полiтичнi погляди Дж. Кiлiяна. I, знаючи їх, наставив його на керiвника боротьби з комунiзмом. Чому? Бо шестиколонникiв, слуг мафiї в урядi США було так багато, i вони були на таких високих посадах, що їх влада була сильнiшою за владу голови уряду, президента. А щоб усi майбутнi президенти США знали це — мафiя показала 1963 року всьому свiтовi свою силу, вбивши президента США Джона Кеннедi.