Розділ «Частина перша»

– Чого Роман у вас там на припоні? – повертається Валька до того, що її цікавить.

– Уже й познайомились? – Ольга їй з іронією. Не зізнаватися ж, що дотепер не знає його імені. – Ну на припоні. А ти хотіла, щоб він там прогулювався у панамі і пляжних бермудах?

Ользі неприємні ці розпитування. Вона й собі не зізнається, що дає можливість цьому контуженому трохи прийти до тями, віджити. Братові, як запитає, скаже, що Циклоп сьогодні ремонтував соковитискачку, хто там перевірить, складний ремонт чи ні, результат є – і добре.

Звичайно, він їй потрібний для роботи. Бо хто допоможе? Вона не дозволить, щоб гриб поглинув будинок. Хай там як, а цього вона не допустить.

Ольга навіть пальці загинала, перелічуючи Вальці, що треба зробити для порятунку кімнати, а отже й усієї хати.

– …І цей Роман, – ставить крапку в поясненнях, – щойно зможе, одразу візьметься до роботи. З Вітька, ти знаєш, господар ніякий, тепер ще й тягається зі своєю війною. А тут чоловічі руки потрібні… Ясно?

– Ясно, – погоджується Валька-Самореклама. – Усе мені ясно. Кому ж чоловічі руки не потрібні?…

Дивляться одна на одну, усміхаються.

– Чого ти либишся, як сучка в пасльонах? – цікавиться гостя.

– Слухай, Валько… Тобі одне в голові! Я радію, бо Вітьок пообіцяв привезти пісок та щебьонку… Ну чого ти знову?… А цемент ще раніше купив. Дід Петро підказав загорнути мішки у целофан і сховати в сарай, на колоди. Тепер і цемент піде в хід, і целофан. Справа за руками.

– Ага, – погоджується Валька-Самореклама. – Вірка Сужинська по телевізору чула, що нацгвардійцям, як нас захоплять, даватимуть тут землю і по два раби, – в очах у Вальки стрибають бісики, – а ви, я бачу, на випередження працюєте.

– Ти щось хотіла? – зупиняє її Ольга й береться за клямку: досить, мовляв, затрималася ти, сусідонько.

– Часникодавку, – й собі прибирає усмішку з обличчя Валька. – Я вже другу зламала. Бий її сила божа, такі нікчемні роблять, боїшся як слід натиснути. Завтра поверну.

8

Хлопці біля Вальки чомусь не трималися. Із нею загравали, жартували, спалахували блискавичні симпатії, Валька декому не відмовляла у взаємності, її возили в посадку, подалі від чужих очей… Але надовго біля неї ніхто не затримувався. Чоловіки тікали, зникали без попередження, танули у ранкових та вечірніх туманах без жодних пояснень. Незважаючи на безсумнівну привабливість Вальки, на її пухку нижню губу та міцненьку пропорційну фігуру, яку старші жінки проводжали на вулиці схвальними поглядами: ловка дівка!

Не в останню чергу причиною Вальчиної самотності могла бути її непереборна пристрасть до самореклами. Хоча, можливо, і навпаки. Можливо, ця її особливість розвинулася в результаті нетривких любовних зв’язків, що залишали гіркий післясмак-запитання «Чого він пішов?». Можливо, недолугі дофантазовані історії про неабияку власну сексуальну звабливість вона повторювала задля того, аби не втрачати віру у свою жіночу долю.

Історії були прості, брутальні й чуттєві. «Оце б тебе завалити зараз у посадці…» – далі йшло кілька відвертих подробиць, Валька повторювала їх, повернувшися з міста, з удаваним обуренням. «Ото нахаба, – пускала очі під лоба. – Випадковий зустрічний. Отак просто на зупинці й запропонував, прикинь!» Своїми сумнівними трофеями вона щедро ділилася з багатьма, у першу чергу з Ольгою, ще й у присутності Вітька й Сашка. Їхні палаючі вуха їй не заважали, навпаки. Хлопці, слухаючи, гиготіли, давали поради, що варто було відповісти черговому вуличному кавалеру.

«“У такі цицьки зануритися б своїм великим носом – а там хоч би й задихнутися, не шкода!” Як тобі зізнання?» – повідомляла Валька. – «Це хто таке казав?» – запитувала Ольга. – «Якесь одоробло у райцентрі, – підхоплювала Валька, – очі на мене вилупив, а тоді й видав».

Валька старша від Ольги на шість років. Стигла сливка у самому соку, перезріла дівка – за сільськими мірками, а життя розділити ні з ким, щойно хтось намалюється поруч, як, скориставшись її готовністю до змін, за кілька днів вже й дає задньої.

У Вальчиних переказах чоловіки виглядали сексуальними велетнями, які безсоромно озвучували свої невибагливі еротичні вигадки. «У черзі стою, – хвалилася вона, – чую шепіт: отак би взяв твою задницю двома руками й прилаштувався зі спини».