Розділ «Частина перша»

ще один шар бетону.

І аж тоді викладати нову підлогу з добре висушених дощок.

Поки Циклоп відсипався-одужував, Ольга подумки готувалася до хатньо-рятувальних робіт. Брату було байдуже. Не до того тепер, повторював, почекай.

– Вибрали землю? – запитав дід Петро, зустрівши Ольгу в магазині. Він там полюбляв сидіти за пластиковим подряпаним столиком із пляшкою пива, озиваючись до тих, хто у черзі. – Не вибрали? Дивіться, бо втратите хату…

7

Обережно повернула йому ногу, мовчки обробила ранку перекисом водню й зеленкою, підклала вати. Ну що з ним робити? Маєш собі помічника, тепер ще й з намуляною металом ногою.

– Що, боляче? – кидає на нього погляд. – А думаєш, нам не боляче?

Він здивовано дивиться на неї.

– Убиваєте за російську мову, катуєте, дітей розпинаєте. Думаєш, нам не боляче?

– Послухай… – Його ступня смикнулась. – Послухай, Ольго, так тебе звати? Тобі колись буде соромно за те, що ти зараз сказала.

– Ой-ой!

– Соромно. Тому що це неправда, це брехня несусвітня.

– По телевізору показували, – вона зібрала бинти, вату, підвелася. – І про київську хунту, і про карателів. Про фашистів зі Львова. Як у вас там головою ветерана війни у футбола грали…

– По телевізору показували?

– Розказували!

– Байки про укрів? Чули! Брехня! Думай сама. У вас он «тарілка» на даху, можете різні канали дивитися, а не одні й ті самі. І думати.

– Не розумію, – кидає йому Ольга, йдучи у літню кухню, за мить вертається.

– Чого?

– Не розумію, для чого ви прийшли на Донбас. Руки!

Він повертається до неї спиною, Ольга розв’язує йому руки (вона так убезпечується від можливих несподіванок, поки йому рану на нозі обробляє) й відходить на два кроки, тримаючи мотузку.