Розділ «У вирі творення»

Плем’я те із насіння іде Іафета,

Що батьківського з Симом ховає секрета.

За Олега Роського монархи гуляли

І по морю човнами Царград штурмували,

Їхні предки із роським монархом хрестились —

З Володимиром, – стійко у вірі лишились

І ту віру несхитно тримають, статечно,

Бо за неї вмирати готові конечно.

У тім війську стрічали і князя, і пана,

Не одного з них мали провідцю-гетьмана.

І Петро Конашевич гетьманив на славу,

Його лицарство знають усюди по праву.

З «Віршів на жалісний погреб гетьмана Сагайдачного»

Появу на історичній арені великої людини можна назвати грою долі, а можна – об’єктивними законами історії, згідно з якими народ, що визначає своє історичне обличчя, висуває вождя, виразника своїх інтересів. Саме так з’явився в бурхливому вирі творення Петро Конашевич Сагайдачний, якому судилося змінити хід історії, дати шанс рідному народові вийти на авансцену європейських змагань. Про цей вир творення нового етносу чудово висловився в історичній праці «Погляд на складання Малоросії» М. В. Гоголь, предки якого (полковник Остап Гоголь) долучилися до цих подій: «І ось південна Росія, під могутнім покровительством литовських князів, зовсім відділилась від північної. Будь-який зв’язок розірвався; постали дві держави, які називались одним іменем – Руссю, одна під татарським ярмом, друга під одним скіпетром з литовцями. Але вже зносин між ними не було. Інші закони, інші звичаї, інші подвиги, інша мета, інші зв’язки склали на певний час два зовсім відмінні характери».

Аби зрозуміти непростий характер українсько-польських та литовсько-українських відносин, треба ретроспективно оглянути історію руську (українську) та історію Польщі й Литви.

За рік до народження Сагайдачного, у 1569 році, була укладена Люблінська унія. Віднині династичний союз між Польським королівством та Литвою переходив у повне об’єднання двох держав під назвою Річ Посполита (тобто Республіка). Від самого заснування цієї держави в ній існували внутрішні суперечності, які згодом вилились у козацькі війни й спричинилися до її занепаду та розподілу.

Литовська династія Ягеллонів, яка заволоділа короною Польщі через династійний шлюб князя Ягайла та королеви Ядвіги, схилялася до польського способу життя та католицької конфесії. Городельський привілей 1413 року надавав рівні з поляками права тільки шляхті й магнатам католицького віросповідання. В осередку православної шляхти через це посилювалися промосковські симпатії. До того ж польський сейм (шляхетський парламент) мав на короля більше впливу, ніж литовський.

Це посилювало промосковський рух у Великому князівстві Литовському. Декілька магнатів разом відійшли під руку царя московського. Півзаходи нічого не дали – і зрештою Сигізмунд II Август змушений був піти на скасування Городельських привілеїв, зрівнявши в правах усю шляхту християнської віри. Водночас він прийняв у новій редакції Литовcький статут – «Права писаные даны панству Великому князьству Литовскому, Русскому, Жомойтскому и иных через наяснейшего пана Жикгимонта, з Божее милости короля Польского, великого князя Литовского, Русского, Прусского, Жомойтского, Мазовецкого и иных».

Усі ці акти були підготовкою до Люблінської унії. Низова шляхта широко вітала цю Унію, яка забезпечувала їй рівність у правах зі шляхтою польською, а магнати литовські, навпаки, вбачали в ній загрозу своїй автономії та своїм широким привілеям (наприклад, судовим).