Дума про невмирущого

- Тепер треба трохи припекти ранку ляпiсом, - сказала студентка, витерши Андрiєве обличчя.

- - А тодi? - поцiкавився професор.

- Тодi пов'язка з сульфiдiн-вазелiном.

- Робiть.

Практикантка мазнула чимсь по рогiвцi лiвого ока, i Андрiй навiть засичав од болю.

- Що ви робите, чорти його бери! - крикнув професор. - Ви ж випечете йому око!

Запанувала тиша. Мовчала студентка, мовчали її товаришi, мовчав i Андрiй. Тодi вiдчув, що на його руку впала якась тепла краплина. За нею ще одна i ще.

- Що з вами? - пiдвiв вiн голову, намагаючись розплющити праве око i глянути на студентку. - Ви плачете? Не треба.

Але ним уже заволодiв професор. Вiн швидко приклав мазь i став забинтовувати Коваленковi очi, так i не давши йому змоги роздивитися студентку.

- Навiщо ви на неї так, товаришу професор? - сказав Андрiй, - Вона ж ще недосвiдчена... Я коли вперше стрiляв з гармати, теж отак... не зумiв...

- Лiкувати людей i стрiляти з гармат - рiзнi речi, - сердито буркнув професор.

- Ви, мабуть, погано уявляєте собi, що означає стрiляти з гармат, зухвало кинув Коваленко.

- Припинiть розмови, хворий! - гримнув на нього професор. - Ви забули, де перебуваєте!

- А ви забуваєте, кого ви лiкуєте! - схоплюючись з крiсла закричав Андрiй. - Сидять тут, у тилу, понiмаєш...

I вiн майже побiг до дверей, спотикаючись на кожному кроцi, витягуючи поперед себе руки. Студентка хлипала десь у кутку, вже не приховуючи своїх слiз, i подруги втiшали її, як могли.

- Сестра, - пролунав голос професора. - Чого ви ще тут стовбичите, мов свiчка? Проведiть пораненого!

За тиждень Андрiй уже дивився правим оком. Передовсiм вiн пiшов до госпiтальної бiблiотеки i вибрав там цiлу купу книжок: пiдручник латинської мови, перший том "Естетики" Гегеля, "Гаргантюа й Пантагрюель" Рабле, "Iсторiю вiйськового мистецтва" Ганса Дельбрюка. Вiн спробував бути слiпим i зрозумiв, яке то щастя все бачити, мати змогу читати, спостерiгати, що робиться довкола тебе. Тепер вiн мрiяв лише про одне: читати, читати, день i нiч читати, вивчити латинську мову й iсторiю вiйськового мистецтва, естетику й кращi твори класичної лiтератури. Ще дуже хотiлося йому дiстати бодай один пiдручник з артилерiї, але в госпiталi таких книг, на жаль, не було.

Один день Андрiй читав цiлком вiльно, а наступного дня прийшла старша сестра i сказала, що професор забороняє йому читати.

- Хай сам прийде й заборонить, - зухвало вiдповiв Андрiй.

- Якби ж ви в нього один.