Розділ «Книга другаСПАДОК ВІКУ»

— А чого ви йшли тоді за мною?

— Коли?

— Тоді… першого разу. Невже ви забули?

— Не знаю, — почав я збентежено. — Просто блукав вулицями. Ну, до побачення, Марійко. Біжу, бо поцуплять патрулі.

Вона встала зачинити двері.

Наступного вечора я прийшов знову. Двері були залишені наотвір. Я тихо ступив до передпокою і побачив Марійку в кімнаті на канапі. Вона читала книжку. Диміла лойовим чадом лампада. Цього разу я тут почував себе вільніше.

— Ти хвора? — запитав я.

— Голова боліла. Думала, що засну, а ви не достукаєтесь, тому залишила двері відчинені. Сідайте, будь ласка, — запросила Марійка, та тут же спохватилась: — Ой, я пролила на стілець жир. Моя сусідка хотіла забрати лампаду, але я попросила залишити і позичити оливи. Голова так боліла, що тремтіли руки. Витріть ось газетою

Я відчував незрозумілу відраду, слухаючи її мову. Про неї не можна було подумати погане. Принаймні мені так здавалося.

— Голова болить, а ти взялась читати, — сказав я з легким докором.

— Це я переглядаю татусеві промови. Я їх знаю майже напам'ять, та просто дивлюся. Татусь мій був депутатом за Австрії. Сільський учитель вирішив переконати сейм. Не встиг виголосити одну самостійну промову, як навчив тих, хто його ощасливив депутатством. Після цього йому вручали заздалегідь кимсь складені промови, і залишалось тільки виголошувати. Коли татусь помер, дуже шукали тексти — я їх закинула і не змогла знайти. Один професор питав. Хотів видати, мовляв, мають наукове значення.

— Пошесть, — сказав я. — За приписами скоро будуть глину місити. Коли звичку перетворюють у науку, тоді розум спить. Це декому на руку. Якби кошеня вчили бігати за мишею, воно згодом здохло б з голоду. А люди, привчені до сплячки, потрібні. Це раби.

— Вас приємно слухати, коли ви в такому гуморі.

— Наполеон казав: хто може все сказати, той може все зробити.

— Хотілося б побачити. Ви якась неподатлива людина. Ви вмієте знайти винного, і вам легше переносити тяготи. Я про це вчора думала, коли ви пішли.

— Не хвали, Марійко, бо зіпсуєш. Похвали з уст такої дівчини…

— Якої?

— Небезпечної.

— Чим?

— Гм… Вродою. Але ще краще, що ти вмієш думати.