Щоб я його голубом звала,
Щоб я йому правду казала,
Я не буду голубом звати,
Я не буду правду казати.
Текля зійшла з розуму, коли від тифу повмирали її чоловік і дворічна дівчинка. Хату її обминають, як пристановище спокути. Через пліт сусіди кидають недоїдки, а хлопчата зацькували сердешну, вона й на вулиці не показується, її страдницьки вишкірений рот і безумні очі, що кожної миті можуть спалахнути нестямним блиском веселості,- гримаса лихоліття… Але чого вона всім підточує сумління? Цього я ніяк не можу збагнути.
…Три дні кумгикання, три півлітри горілки — і я отримав зручний та безвідмовний інструмент. Бронебійний шпіц придався на вістря. Скребли ми його на зміну старими напильниками, аж остогидло.
Молотковський не взяв грошей. Навпаки, дякував мені:
— Якщо не заперечуєте, собі таке зроблю, для металу.
— Навіть сто штук.
— Та, знаєте, чув, що самі будете ковалювати… То є ваш секрет.
— Я не боюся конкуренції, пане Молотковський.
- І все ж із солідарності…- Чи йому справді було ніяково, чи нащупував грунт для поважнішої розмови, важко було розібрати, такий він мав невинний вигляд. Він почухав залисину, розвозячи брудний піт, переставив обценьки, чогось збив набік дашок кашкета, ставши схожим на задерикуватого підлітка. — Правда, робітнича солідарність, — таки присмачив він партійним перцем, — це щось зовсім відмінне.- І очі його засвітилися журбою.
— А людська, пане Молотковський? Ближче вона чи далі?
- Інтереси… — Він нахмурився, підшукуючи слова.
— Не люблю ідей-скороспілок. Інтереси — річ тимчасова, а людина давня. — Я ще зі Львова знав заробітчанську платформу соціалістів, і хоч після того, як він мені став у пригоді, було трохи незручно, вирішив усе-таки дати йому зрозуміти, що даремно старається. — Мабуть, людська солідарність нині важливіша, — додав я. — А що нема людей справжніх, то це клопіт тисячоліть. Ви ж знаєте, що християнство в нас не почалося після купелі в Дніпрі.
Молотковський розминав на долоні дрібку шміру, і мені здалося, що він не слухав.
— Пане Молотковський, — покликав я. — Усі владики на перших порах проголошували гуманізм своєю найсвятішою ідеєю і пальцем об палець не били, аби він утвердився в житті.
— Так-то воно так, — сказав він, — але питання нашого часу…
— Як і всіх часів, — перебив я, — мати совість, бути людиною. Бо ті, що підростають, не простять нам нашої легковажності.
— Вони продовжать боротьбу.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Люди зі страху» автора Андріяшик Роман на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга першаВ ОБЛОЗІ“ на сторінці 43. Приємного читання.