Розділ без назви (2)

17. Отже, пайонійців, яких він підкорив, він переселив до Азії, а сам Мегабаз, підкоривши пайонійців, послав вісників до Македонії, семеро персів із тих, що після нього були найвидатнішими у війську. Він послав їх до Амінта зажадати від нього землі та води для царя Дарія. Від озера Прасіади до Македонії є дуже короткий шлях(1). Отже, спершу за озером є копальня, з якої згодом, після згаданої події Александр одержував щодня цілий талант срібла, а за копальнею, пройшовши гору, що називається Дісорон, уже розташована Македонія.

18. Перси, послані до Амінта, скоро прибули, прийшли до нього і зажадали землі та води для царя Дарія. Він дав їм і те й інше і запросив їх усіх до себе в гості, і, приготувавши розкішну вечерю, прийняв їх дуже люб'язно. Проте, коли вони попоїли, вони почали змагатися, хто вип'є найбільше, і тоді сказали перси: «Слухай, Македонцю, ми перси маємо звичай, коли влаштовуємо якусь пишну вечерю, тоді саджаємо поряд із нами наших наложниць і наших законних жінок. А ти, хоч виявив таку гостинність і так щедро почастував нас, і дав землю та воду цареві Дарію, пристосуйся до нашого звичаю». На це відповів їм Амінт: «О перси, треба вам сказати, що в нас нема такого звичаю, в нас чоловіки їдять окремо від жінок, але оскільки ви, наші владарі, бажаєте цього, так воно і буде для вас». Отак відповів їм Амінт і покликав, щоб прийшли жінки, і коли вони прибули на запрошення, то сіли в ряд навпроти персів. Коли перси побачили гарних жінок, то почали казати Амінтові, що він зробив негаразд: бо було б краще, аби зовсім не приходили жінки, ніж тепер, коли вони прийшли і сидять там навпроти них, а не поряд із ними і лише своїм виглядом колють їм очі. Що ж було робити Амінтові. Він дав наказ жінкам сісти поряд із персами. Але коли жінки зробили так за його наказом, одразу перси, що випили досить зайвого, почали хапати жінок за груді, а хтось намагався і цілуватися з ними.

19. Побачивши це, Амінт розгубився, бо дуже боявся персів і намагався зберігати холоднокров'я. Проте його син Александр, який був там присутній і бачив усе це, будучи молодим і не маючи життєвого досвіду, не міг стриматися і в обуренні сказав Амінтові: «Батьку! Що ти сидиш тут, чи варто це в твоєму віці? Піди відпочинь, не залишайся на бенкеті, а я зостанусь тут і дам гостям усе, що їм потрібне». З цих слів Амінт зрозумів, що Александр задумав зробити щось лихого і сказав йому: «Сине мій, із твоїх слів я зрозумів, що ти запалав і гнів тебе пече, і через це хочеш мене прогнати, і зробити хтозна-що. А я прошу тебе: не роби нічого, такого і не вражай оцих людей, і не загуби нас, але зноси терпляче все, що бачиш, а щодо мене, то я послухаюся тебе і віддалюся».

20. Ледве звернувся до нього з цим проханням Амінт, як Александр сказав персам: «Ці жінки, чужинці, цілком у вашому розпорядженні, якщо хочете, можете злягатися, звичайно, з тими, що вам подобаються. Про це ви самі нам скажете. Проте тепер, оскільки наближується вже час лягати спати, і я бачу, що ви вже досить випили всього та попоїли, якщо буде ваша ласка, відпустіть звідси жінок, щоб вони скупалися, а коли вони скупаються, ви візьмете їх знову до себе». Так він сказав і оскільки з ним погодилися й перси, він відвів жінок до жіночої половини, а сам Александр одяг у жіночі вбрання кілька безбородих юнаків, стількох, скільки було жінок, дав їм кинджали і привів їх до спочивальні, сказавши персам: «Тепер, о перси, здається, що нічого вам не бракує з пригощання, яке ми вам зробили, бо все, що в нас було, ми віддали у ваше розпорядження, все, що ми могли вам запропонувати, бо, навіть, і це найбільше за все, ми віддали вам наших матерів та наших сестер, аби ви переконалися в тому, що ми ставимося до вас із усією шанобою, на яку ви, звичайно, заслуговуєте, і ще для того, аби ви переказали Цареві, який вас послав, що еллін, владар Македонії, приязно прийняв вас, щодо частування і щодо ліжка». Так сказав Александр і посадив біля кожного перса македонського юнака, ніби то була жінка, а вони ледве перси спробували їх обняти, позаколювали їх.

21. Отож і вони загинули лютою смертю самі та їхній почет, бо вони прибули і з возами, і з слугами, і з усякими манатками. Отже, все це зникло разом із ними. Але згодом за деякий час перси почали наполегливо розшукувати цих людей і Александр своєї кмітливістю зумів припинити їхні розшуки, давши їм багато грошей, а також і свою сестру, на ім'я Гігайя. Все це Александр дав одному персові Бубару(1), стратегові тих, котрі розшукували людей, що загинули, і так він затер цю справу. І так смерть цих персів не була викрита і остаточно замовчана (2).

22. Те, що нащадки Пердікки елліни, як самі вони твердять, я і сам знаю, і так воно і є, і я це доведу в наступних розділах, що вони елліни. Між іншим це довели і улаштовувачі еллінських олімпійських змагань(1). Отже, коли Александр захотів узяти участь у них як атлет і саме для цього прибув до Олімпії, його суперники, еллінські бігуни, хотіли не допустити його, посилаючись на те, що змагання не для зма-гальників варварів, а лише для еллінів. Проте, коли Александр довів, що він аргосець (2), тоді було вирішено, що він справді еллін і в змаганні бігунів він прийшов разом із першим із них (3). Так воно сталося.

23. Мегабаз, ведучи пайонійців, прибув до Геллеспонту і звідти перейшов на протилежний берег і дійшов до Сардів. Проте мілетець Гістіай(1) уже почав обводити муром те місце, котре попросив для себе і одержав його як подарунок від Дарія і як винагороду за те, що охороняв міст, а місце це називалося Міркін на березі ріки Стрімону, а коли про це довідався Мегабаз, про те, що робив Гістіай, одразу як прибув із пайонійцями до Сардів, він сказав Дарієві: «О царю! Що це ти зробив, дозволівши еллінові, діяльному та розумному, побудувати місто у Фракії і володіти їм у місцевості, де є багато будівельного лісу, як і багато дерев для весел, а ще й копальні срібла, де там навколо живуть численні елліни та варвари, які, коли матимуть проводаря і що він їм накаже, чи то вночі, чи то вдень, усе це зроблять? Отже, цій людині ти не дозволяй продовжувати те, що вона робить, щоб тобі не довелося вести війну в твоїй державі. Поклич його в якийсь делікатний спосіб до себе і припини його заходи. А коли він буде в твоїх руках, зроби так, щоб він більше вже не повернувся до еллінів».

24. Цими словами Мегабаз легко переконав Дарія, бо той вирішив, що мегабазові припущення правильні про те, що може статися. Потім Дарій послав вісника до Міркіна з таким наказом: «Гістіає! Я покликав тебе до себе, ось із якого приводу: щойно я повернувся з Скіфії і очі мої не бачили тебе, нічого я за цей час так не бажав, як побачити тебе і порозмовляти з тобою, і це тому, що я зрозумів, що нема дорогоціннішої речі, крім розумного і відданого друга, а в тебе є і те й інше, і це я можу довести щодо мого становища. А тепер, оскільки ти добре зробив прибувши, я пропоную тобі таке: покинь Мілет і твоє новопобудо-ване місто у Фракії, і приїжджай до мене в Суси, і володій усім тим, чим я володію, і будь моїм співтрапезником і радником»(1).

25. Так сказав Дарій, потім призначив сатрапом Сардів свого брата від спільного батька, Артаферна(1), і вирушив до Сусів. Стратегом (2) тих, що мешкають на узбережжі, він призначив Отана. Його батька Сісамна, який був царським суддею, цар Камбіс, через те, що він брав хабарі і виніс несправедливе рішення, наказав зарізати, здерти з нього шкіру з голови до ніг (3), а потім, коли його так обдерли, з його шкіри понарізували ремені і натягли їх на крісло, на якому сидів Сісамн і правив суд, і, коли їх натягли, Дарій замість Сісамна, якого він наказав убити й обідрати, призначив суддею його сина і наказав йому не забувати, на якому кріслі він сидить і судить.

26. Отже, цей Отан, який сидів на згаданому кріслі, і який заступив Мегабаза на посаді стратега, оволодів Візантієм(1), Калхедоном, оволодів ще Антандром, тим, що в Троаді, оволодів Лампонейєм(2), і взявши кораблі від лесбосців, оволодів Лемносом та Імбросом, а на той час на обох цих островах ще мешкали пеласги.

27. Отже, щодо цих, то лемносці відважно воювали, але обороняючись були переможені. Над тими, що врятувалися, перси поставили правителем Лікарета, брата Меандрія, що став царем на Самосі. Цей Лікарет помер, бувши правителем на Лемносі (…)(1). Причина цього була така: він обертав усіх на рабів і продавав, одних обвинувачуючи в дезертирстві під час походу проти скіфів, а інших – у тому, ніби вони нападали на Дарієве військо, коли воно поверталося з Скіфії.

28. Згодом якось полагодилися справи але іонійці вдруге (2) зазнали лиха через Наксос і Мілет. По-перше, Наксос вирізнявся серед інших островів своїм добробутом, а по-друге, на той час саме Мілет перебував у найбільшому розквіті(3), і не лише це, але він був і окрасою всієї Іонії. Проте перед цим за два покоління людей через громадянські війни, що були там, він страшенно занепав до того, як паросці відновили порядок, бо саме їх із усіх еллінів брали своїми посередниками мілетяни.

29. І ось як їх замирили паросці: прибули до Мілета як їхні представники найкращі їхні громадяни і, побачивши великий господарський занепад країни, сказали, що хочуть відвідати мілетську округу. Коли вони її об'їздили, бачачи серед загального запустіння країни якесь добре оброблене поле, одразу записували ім'я його власника. Так вони об'їздили всю країну і нечасто знаходили такі поля і повернулися до міста, скликали загальні збори і приймали рішення, щоб керували країною ті, чиї поля були добре оброблені, бо вони гадають, що ці люди дбатимуть про суспільні справи так добре, як і про свої власні, а іншим мілетянам, які перед тим сварилися між собою, вони наказали слухатися тих, що добре господарювали.

ЗО. В такий спосіб паросці відновили порядок у Мілеті. Проте згодом через оці міста почалися нещастя Іонії і це сталося так. Із Наксосу демократи вигнали деяких «товстопузих»(1) і ці вигнанці прибули до Мілета. На той час правителем Мілета був Арістагор, син Молпагора, зять і брат у перших Гістіайя, сина Лісагора, того, що його Дарій затримав у себе в Сусах. Адже тираном Мілета був цей Гістіай, а коли прибули наксосці, його друзі, він був у Сусах. Прибувши в Мілет, вони попросили Арістагора, якщо було б можливе, дати їм якусь військову допомогу, щоб вони з нею повернулися на батьківщину. Він розміркував, що коли з його допомогою вони повернуться на батьківщину, він стане владарем Наксосу і, пославшися на дружбу, яка зв'язує його з Гістіайєм, запропонував їм таке: «Я сам не можу поручитися, що дам вам таку військову допомогу, щоб ви з нею змогли повернутися до вашої країни, якщо цього не захочуть наксосці, що володіють містом, бо я знаю, що наксосці мають вісім тисяч гоплітів (2) і багато військових кораблів. Проте я використаю все можливе і знайду якийсь засіб. Ось що спало мені на думку: Артафрен – мій приятель, а цей Артафрен – Гістаспів син і брат царя Дарія, і він є правителем усіх приморських міст Азії, в нього багато війська і великий флот. Отже, я гадаю, зробить для нас те, чого ми хочемо». Коли наксосці почули це, то доручили йому зробити це якомога краще і сказали, що беруть на себе витрати на похід і дадуть дари і це тому, що плекають багато надій, що скоро вони з'являться на Наксо-сі. Наксосці зроблять усе, що вони їм накажуть, а також і інші ост-рів'яни, бо ще жоден острів не перебуває під владою Дарія.

31. Прибувши в Сарди, Арістагор сказав Артафренові, що Наксос, острів хоч не дуже великий, але взагалі прекрасний і багатий, розташований поблизу Іонії, і на ньому є чимало корисних речей і рабів. «Отже, ти виступи в похід на цей острів, щоб повернути вигнаних звідти. І якщо ти це зробиш, по-перше, я передам тобі багато різного майна, крім витрат на похід (бо цілком правильно, щоб я, який запросив тебе, заплатив за це), крім того, ти додаси до володінь Царя і сам Наксос, і залежні від нього острови(1), Парос і Андрос, і ще інші острови, які називаються Кікладами. І базуючись на цих островах, ти безперешкодно нападеш на Евбею, що є великим і багатим островом, не меншим за Кіпр (2), і дуже легко їм можна заволодіти. Досить ста військових кораблів, щоб захопити всі ці острови». Артафрен відповів йому: «Ти пропонуєш корисне для царської родини і все, що ти радиш, це правильно, за винятком числа кораблів. Замість сотні до весни в мене будуть готовими дві сотні кораблів. Треба лише, щоб цю справу затвердив Цар».

32. Отже, Арістагор, ледве почув такі слова, сповнений радощів, повернувся до Мілета, а Артафрен послав вісника до Сусів і повідомив Царя про те, що запропонував Арістагор. Усе це схвалив і сам Дарій і наказав підготувати двісті трієр і дуже багато персів та союзників, і призначив їхнім стратегом одного перса з роду Ахеменідів, Мегабата(1), свого брата у перших, а також і Дарія. Його дочку захотів пошлюбити Павсаній, Клеомбротів син, бо якщо правда те, що кажуть, він дуже хотів стати тираном Еллади (2). Призначивши стратегом Мегабата, Артафрен послав військо Арістагорові.

33. Мегабат, узявши з собою з Мілета Арістагора і військо іонійців та наксосців, удав нібито він пливе до Геллеспонту, але коли приплив на Хіос, причалив із своїм флотом у Кавкасах(1) із метою пропливти звідти з північним вітром до Наксосу. Але долі було завгодно, щоб не загинули наксосці через цей похід, і сталося так, коли Мегабат оглядав вартівників кораблів, на одному з кораблів не виявилося жодного вартівника. Тоді Мегабат, уважаючи це за велику провину, наказав своїм списоносцям пошукати і знайти стерничого цього корабля, якого звали Скілаком, щоб його просунули в долішній отвір для весел із головою назовні, а тілом усередині і так прив'язали. Коли так прив'язали Скілака, хтось пішов до

Арістагора і сказав йому, що їхнього друга міндійця Мегабат зв'язав і мордує. Тоді Арістагор пішов і попросив Перса розв'язати Скілака, але оскільки той не погодився, він сам пішов і визволив його. Довідавшися про це, Мегабат страшенно обурився і розпалився гнівом проти Арістагора. Тоді Арістагор сказав йому: «Яке тобі діло до цих людей? Хіба не послав тебе Артафрен, щоб ти послухався мене і плив, куди я накажу? Що ти втручаєшся до чужих справ?» Так сказав Арістагор. А Мегабат, розлючений цими словами, скоро настала ніч, послав на одному судні людей на Наксос (3), щоб вони з'ясували наксосцям із усіма подробицями, в якому становищі вони перебувають.

34. Наксосці зовсім не підозрювали, що цей похід скерований проти них. Проте, скоро вони про це довідалися, одразу перенесли в своє укріплене місто все своє майно з полів, запаслися їжею та питвом, чекаючи на облогу, і зміцнили міські мури. І вони готувалися, гадаючи, що незабаром буде війна. А ті інші, перепливши кораблями з Хіосу на Наксос, виступили проти ворогів, що вжили оборонних заходів, і протягом чотирьох місяців облягали місто. Проте, оскільки гроші, що привезли з собою перси, було витрачено, а і сам Арістагор додатково багато витратив грошей, а для облоги треба було ще більше, перси побудували для вигнанців із Наксосу укріплення і повернулися в Азію, зазнавши великих збитків.

35. Арістагор не зміг виконати свою обіцянку Артафренові. І ніби мало було цього, від нього зажадали відшкодування за витрати на похід, а крім того, він відчував страх через провал походу і через те, що він посварився з Мегабатом і побоювався, що його позбавлять тиранії в Мілеті. І оскільки він боявся всього цього, він надумав підняти повстання, бо сталося так, що прибув із Сусів посланець від Гістіайя з татуйованою головою і переказав Арістагорові, щоб той підняв повстання проти царя. Отже Гістіай хотів переказати Арістагорові про повстання, і не маючи іншого надійного засобу повідомити його, бо на всіх шляхах була сторожа(1), і через це він обголив голову одного з найбільш вірних своїх рабів, нататуював йому на голові літери, і зачекав, поки в нього знову відросло волосся. І щойно воно відросло, він послав його в Мілет і наказав йому, коли він прибуде в Мілет, сказати Арістагорові, щоб той обголив йому голову і уважно подивився на неї, а ната-туйовано там було, як я уже сказав вище, наказ підняти повстання. Таке зробив Гістіай, бо вважав для себе великим нещастям те, що його тримали в Сусах. А коли б піднялося повстання, він сподівався, що його послали б до моря, але якби в Мілеті не сталося б якоїсь ворохібні, то йому ніколи не довелося б повернутися туди.