Розділ без назви (2)

Цей оракул було перед тим дано Бакхіадам, але не можна було його розтлумачити. Проте, коли вони почули той, що його було дано Еетіонові, то одразу зрозуміли й перший, який узгоджувався з Еетіоновим оракулом. Але, хоч вони його зрозуміли, Бакхіади не занепокоїлися, бо хотіли знищити дитину Еетіона. І скоро в жінки народилася дитина, вони послали десятеро своїх людей до дому, де мешкав Еетіон, щоб ті вбили новонародженого. Ці люди прибули до Петри, зайшли на двір Еетіона і зажадали дитину. Лабда, нічого не знаючи про намір тих, що прийшли, і гадаючи, що вони хочуть узяти дитину через приязнь до її батька, віддала дитину в руки одного з них. А вони, як виявилося, домовилися, ідучи туди, що перший, хто візьме дитину, жбурне її на землю, щоб вона розбилася. Проте, ледве взяла її Лабда і передала посланцеві, божество зробило так, що дитина усміхнулася тому хто її взяв, а той, побачивши усмішку, перейнявся глибоким жалем до дитини і не вбив її, а через свій –жаль передав її другому, а той другий передав третьому.

Так від одного до одного дитина пройшла через руки всіх десятьох і ніхто з них не схотів її згубити. Нарешті, вони повернули дитину матері, яка її народила. Вони зупинилися перед дверима і почали сперечатися між собою і обвинувачували один одного і найбільше першого, що взяв дитину, бо він не виконав їхнього рішення. І так проминув деякий час і нарешті вони вирішили повернутися і вчинити вбивство всі разом. Але було наперед визначено, що від Еетіонової дитини стануться великі нещастя для Корінфа, бо Лабда стояла там поблизу за дверима й чула все, що вони казали. Вона злякалася, чи не змінять вони на цей раз свого рішення і вб'ють її сина. Через це вона взяла і сховала сина в такому місці, де, як вона гадала, вони ніколи не здогадаються його шукати, а саме в скрині, бо ясно було, що коли вони повернуться, щоб узяти дитину, вони почнуть усюди шукати її і так воно звичайно і сталося. Вони прийшли і почали шукати, і не знайшовши її, вони вирішили, Що краще їм піти і сказати тим, хто їх послав, що вони виконали все, що їм було доручено. Згодом Еетіонів син виріс і тому, що він урятувався в скрині (1)(3) від смертельної небезпеки, йому дали ім'я Кіпсел.

Коли підріс Кіпсел і пішов до пророчого святилища одержати оракул, йому було дано в Дельфах двозначний оракул (14) і, повіривши йому, він напав із військом на Корінф і захопив його Ось який був цей оракул:

«Муж цей щасливий, що входить тепер до моєї оселі, 

Юний Кіпсел Еетід, славного владар Корінфа,

Сам він, а також і діти, але не дітей його діти» (15).

Такий був оракул. А Кіпсел, коли став тираном, виявився ось якою людиною. Багатьох корінфян він вигнав, багатьох позбавив майна, а ще більше позбавив життя. Тридцять років (16) він був при владі і був щасливим до кінця свого життя, а спадкоємцем його влади став його син Періандр.

Періандр спочатку був поміркованіший, ніж його батько, але відтоді, коли він через своїх посланців почав спілкуватися з мілетським тираном Трасібулом (17), він став ще кровожернішим за Кіпсела. Він послав до Трасібула вісника з запитанням, який державний устрій йому встановити, щоб якнайкраще владарювати в місті і щоб бути йому поза небезпекою.

Трасібул повів ту людину, яку прислав до нього Періандр, за місто в поле і зайшов із нею на засіяну ниву і, походжаючи з вісником серед колосся, запитував його про його подорож із Корінфа до Мілета і ввесь час повертався до цієї розмови, а коли бачив, що якийсь колос перевищував інші, він виривав його і кидав на землю, так що винищував найкращу і найдовшу на зріст частину колосся. І коли він так пройшов від краю і до краю все поле, не сказавши вісникові ні слова у відповідь на його запитання, він відіслав його назад. Коли вісник повернувся в Корінф, Періандр нетерпляче хотів довідатися про пораду Трасібула. Проте, вісник сказав йому, що той не дав йому жодної поради і він не міг зрозуміти, до якої людини він його послав, до якогось зовсім божевільного на його думку, яка не здає собі справи з своїх учинків, і почав розповідати Періандрові, як він бачив, що робив Трасібул. Проте, Періандр зрозумів, що це означало, і витлумачив це собі, а саме, що Трасібул радив йому повбивати видатних громадян і тоді він виявив громадянам усю свою лютість. Отже, всі переслідування і вбивства, що їх іще не зробив Кіпсел, їх довершив Періандр. Одного дня він наказав роздягти догола всіх корінфських жінок через його жінку Меліссу. (18). Це тому, що він послав людей до Ахеронта в Теспротії, до тамтешнього пророчого святилища мертвих, щоб запитати про скарб, який йому залишив один чужинець. Але з'явилася Мелісса і сказала, що вона цього не скаже і не вкаже, де сховано скарб, бо вона гола – і мерзне і це тому, що вбрання, яке він поклав разом із нею в могилу, він не спалив і воно їй через те некорисне. На доказ того що вона каже правду, вона згадала про те, що Періандр поклав хліби до холодної печі. Коли посланці повернулися і принесли це повідомлення Періандрові (бо він повірив такої відповіді через те, що він сполучився з Меліссою тоді, коли вона була вже мертвою), отже, одразу після цього повідомлення він наказав оголосити, щоб усі корінфські жінки прийшли в храм Гери(19). Коли вони пішли туди, звичайно, в найкращих своїх убраннях, як ходили на храмові свята, він наказав своїм списоносцям сховатися в одному місці, а потім роздягти всіх жінок без усякого винятку чи то вільних, чи то невільниць, і, зібравши всі вбрання, покидати їх до могильної ями, і читаючи молитви Меліссі, він підпалив усі жіночі вбрання. Так він зробив і вдруге послав до пророчого святилища, і тоді з'явився привид Мелісси і сказав, де сховано скарб чужинця.

Ось така річ, щоб ви знали, лакедемонці, влада тирана, і він робить такі справи. А ми, корінфяни, коли довідалися, що ви закликаєте Гіппія, і тоді нам здалося це дуже дивним і тепер, коли ви виголошуєте цю промову, нам здається це ще дивнішим, і ми закликаємо в свідки всіх богів Еллади, і вас заклинаємо не встановлювати в містах влади тиранів. Отже, коли ви не зречетеся вашого наміру і спробуєте всупереч справедливості повернути Гіппія, тоді знайте принаймні, що корінфяни з вами незгодні.

93. Софокл, представник корінфян, сказав це, а Гіппій, закликавши тих самих богів, що і Софокл, відповів йому, що без сумніву корінфяни ще насамперед звернуться по допомогу до Пейсістратідів, а не якихсь інших, коли вони стануть жертвами афінян(1). Такими словами відповів Гіппій, як людина, що найкраще за всіх знала оракули. А всі інші союзники до того часу залишалися мовчазними, але коли почули Софокла, який так вільно розмовляв, усі вони одноголосно закричали і приєдналися до думки корінфянина і заклинали лакедемонців не робити в еллінських містах ніяких державних переворотів.

94. Так зійшла нанівець ця справа. А Гіппієві, якого прогнали звідти, македонський цар Амінт(1) запропонував Антемунт(2), а фессалійці(3) запропонували йому Іолк. Проте він не прийняв ні тієї, ні іншої пропозиції, але повернувся до Сігея, який Пейсістрат збройною силою забрав у мітіленців, а щойно забрав, поставив там тираном свого незаконнона-родженого сина(1) Гегесістрата, що народився від аргоської жінки, і який прийняв цю спадщину від Пейсістрата, в боях обороняючи її. Отже, мітіленці та афіняни, перші з міста Ахіллейон (5), а другі з Сігея, довгий час воювали одні з одними. Перші вважали, що це їхнє власне місто, а афіняни не визнавали за ними такого права, доводячи (6), що еолійці не мають більше прав на Іліонський край, ніж вони та інші елліни, які брали участь із Менелаєм у війні, щоб помститися за викрадення Єлени.

95. Під час війни обох сторін, серед боїв відбувалися різні події і між ними й така: поет Алкей(1) в одній сутичці, коли перемогли афіняни, тікаючи від них, кинув зброю і її взяли афіняни і повісили високо в храмі Афіни в Сігеї. І про цю подію він розповів у ліричній поемі і послав її в Мітілену одному з своїх друзів, Меланіппу. А мітіленців із афінянами замирив нарешті Періандр, син Кіпсела, бо йому доручили посередництво. А замирив він їх із такою умовою, що вони матимуть кожні той край, який був у них до війни.

96. Тепер Гіппій, повернувшися з Лакедемона до Азії, почав клепати на різні способи на афінян перед Артафреном, і чого він тільки наробив, Щоб афіняни підкорилися йому і Дарієві! Отже, такі наклепи використовував Гіппій проти афінян, а вони, коли дізналися про це, відрядили послів до Сардів, намагаючись умовити персів не вірити афінським вигнанцям. Тим часом Артафрен сказав афінянам, якщо вони не хочуть зазнати лиха, нехай вони приймуть Гіппія. Хоч як би там було, афіняни, коли вони довідалися про таку відповідь, не схотіли її прийняти, а вирішили стати відкритими ворогами персів.

97. Такий був у них настрій і вони стали підозрілими персам, коли саме на той час мілетянин Арістагор, вигнаний із Спарти лакедемонцем Клеоменом, прибув до Афін, бо це місто мало тоді найбільшу силу порівняно з іншими. Прийшовши на народні збори, Арістагор повторив те саме, що він перед тим казав у Спарті про багатства Азії та про війну з персами, які звичайно не використовують ні щитів, ні списів, і що їх легко можна перемогти. Таке він казав, а крім того і ще про те, що мілетяни були переселенцями з Афін(2) і що цілком природно, щоб афіняни, які мають таку велику силу, врятували б тепер мілетян. І чого тільки він їм не обіцяв у великій скруті, аж поки їх умовив, бо, здається, легше одному вмовити багатьох (3), ніж когось одного, оскільки лакеде-монця Клеомена, його самого, йому не пощастило вмовити, але йому вдалося вмовити тридцять тисяч афінян ". Отже, коли він переконав афінян і вони ухвалили послати на допомогу іонійцям двадцять кораблів і призначили стратегом Мелантія, громадянина з усіх поглядів достойного. Ці кораблі виявилися початком злигоднів і для еллінів і для варварів.

98. Арістагор приплив першим до Мілета і там склав план, від якого мілетянам не могло бути ніякої користі (мабуть, він не для цього склав його, а лише щоб дошкулити цареві Дарію). Отже, він послав людину до Фрігії до пайонів, яких забрав у полон Мегабаз із берегів ріки Стрімон і які жили там окремо в одному селищі фрігійської області. Прибув цей посланець до пайонів і сказав їм таке: «Слухайте, пайони! Мене послав тиран Мілета Арістагор дати вам пораду, яка буде рятунком для вас, якщо ви її візьмете до уваги. Отже, тепер уся Іонія повстала проти царя і вам дається можливість повернутися живими і здоровими до вашої країни. Коли ви дійдете до моря, там уже подбайте про себе, а тут, що буде, то наша справа». Ледве це почули пайони, як підскочили з радощів, узяли своїх жінок та дітей і потай попрямували до моря. Але деякі з них залишилися там через свій страх. І коли пайони прибули до моря, вони перехопилися звідти на Хіос. Коли вони вже перебували на Хіосі, на берег прибуло багато перських вершників, які гналися за ними слідом. І оскільки не навздогнали їх, послали попередження пайонам, що перебували на Хіосі, щоб ті повернулися. Але пайони не послухалися і не підкорилися цьому наказові. Але з Хіосу хіосці перевезли їх на Лесбос, а лесбосці перевезли їх до Доріска(1), а вже звідти вони прибули пішки до своєї Пайонії.

99. Отже, прибули афіняни на двадцяти кораблях, а з ними на п'яти трієрах ерітрійці(1), які прибули, щоб іти в похід не стільки ради афінян, але ради мілетян, виконуючи свій обов'язок щодо них, бо слід сказати, мілетяни перед тим воювали аж до кінця разом із еретрійцями у війні проти халкідян, коли в халкідян проти еретрійців і мілетян були союзниками самосці. Отже, коли до мілетян прибули всі вони ще й разом із іншими союзниками, Арістагор послав у похід військо проти Сардів. Сам він не взяв участі в поході, але залишився в Мілеті(2) і призначив стратегами свого брата Харопіна та одного з громадян, Гермофанта.

100. Коли прибули з цим військом іонійці до Ефеса, вони залишили свої кораблі в Корессі(1), в місцевості ефеської області. Вони, взявши собі провідників із Ефеса, пішли далі в похід із великим військом. Спочатку вони йшли вздовж ріки Каістру, а потім перейшли через гору Тмол і прийшли до Сардів і, не зустрівши ніякого опору, захопили місто. Вони захопили там усе, крім акрополя, а його обороняв сам Артафрен із чималою залогою.

101. Те, що їм перешкодило розграбувати: в Сардах більшість будинків була з очерету, а ті, що були з цегли, мали очеретяні дахи. Один із таких будинків підпалив якийсь воїн і вогонь миттєво від будинка до будинка поширився в усьому місті. Коли запалало місто, лідійці та всі перси, що були в місті, оточені з усіх боків, оскільки вогонь пожирав передмістя, не маючи змоги вийти з міста, зосередилися на агорі та на берегах річки Пактолу, яка перетинає по середині їхню агору і приносить із гори Тмола золотий пісок, а далі вливається в ріку Герм, а ця ріка вливається в море. Отже, на берегах цієї ріки та на агорі, зібравшися там, лідійці та перси, змушені були оборонятися. А іонійці, бачачи, що одна частина ворогів захищається, а інші виступили проти них великою юрбою, перелякалися і з міста відступили на гору, що називається Тмол, а звідти, як настала ніч, перейшли на кораблі.

102. Згоріли Сарди, а разом із містом і храм місцевої богині Кібеби(1), і згодом перси, використавши це як привід, почали підпалювати храми в Елладі(2). А тоді перси, які перебували на цьому боці ріки Галію, дізнавшися про ці події, поквапилися на допомогу лідійцям із усім своїм військом. Але сталося так, що вони не застали іонійців у Сардах і погналися за ними, і знайшли їх в Ефесі. І хоча іонійці виступили проти персів, але в битві, що тоді відбулася, їх було розбито впень. Багатьох із них повбивали перси і серед них і славетних людей, і в їхньому числі стратега еретрійців Евалкіда, який був переможцем на різних змаганнях, одержав у нагороду вінки і якого оспівав Сімонід Кеоський. Ті, що врятувалися в битві, розсіялися там і сям по містах.