Розділ без назви (2)

46,1. Про огдоаду (8) богів ідеться в розд. 145. Не можна сказати, на чому базується це твердження Геродота. Також не можна сказати, чому саме мешканцям міста Мендес Геродот приписує шанування Пана, тобто давньоєгипетського бога плодючості Міна. Центрами note 10 культу цього бога були міста Коптос (1 ебтіу) і лємміс (Хент – Мен). У Коитосі Мін був членом тріади: Мін, Ісіда, Хор.

46.2. Статуї Мша, як і грецького Пана, їли схожість між собою, оскільки мали голову і ноги козла. Тут є цікавим зауваженню, геродота, ніби такі в єгиптян були статуї цього бога, але єгиптяни уявляли його в образі людини, як інших своїх богів. Тут, очевидно, проекція грецьких уявлень на єгипетських богів.

46.3. Греки вважали, що такі випадки оули можливі в Мендесі, але вони не відбувалися прилюдно, але потайно. Щось подібне *' • ч > можливим, оскільки давні єгиптяни вважали деяких тварин втіленням богів.

47.1. Справді, давні єгиптяни вважали свиней нечистими тваринами і не утримували їх. Заборона вживання свинини властива іікож іудеям і всім мусульманам.

47.2. Манетон (Манефон, III ст. до н. о.) один із єгипетських верховних жерців, який писав грецькою мовою про єгипетську релігію та історію Єгипту, підтверджує, що свиней приносили в жертву на святах місячних богинь, серед яких була також Ісе (Ісіда). В Геродота щодо свинини в Єгипті суперечливі твердження: в одному місці тут він повідомлює, що свинину споживали на святі Діоніса, а в іншому, що її повертали свинареві.

47.3. Плутарх у своєму творі «Про Осіріса та Ісіду» переказує міф про те, що Тіфон {<гтипет. Сет), переслідуючи свиню, знайиі^ь труну Осіріса і порозкидав його пошматоване тіло по різних краях, але, додає Плутарх, що не всі погоджуються з такою версією міфа.

47.4. Така заміна жертовної тварини її зображенням характерна для деяких давніх релігій.

48.1. Переддень, чи перший день іонійського свята апатурій, коли члени «фратрії» збиралися на спільний обід, називався «дорпіа», а згодом так стали називати всякий переддень будь-якого свята

48.2. Фаллос був символом родючої ;:или природи. Його носили на святах Діоніса і співали так звані «фаллічні пісні», з якими пов'язаний початок комедій у давній Греції.

48.3. Про цей священний переказ розповів Плутарх у згаданому вище творі: «З членів Осіріса Ісіда не знайшла лише дітородний член… замість нього вона зробила його подобу – фаллос, який і тепер носять на святах єгиптяни».

49.1. Мудреці, які були після Мелампода, це, очевидно, давньогрецькі орфіки, як, напр., Ономакріт.

49.2. Мелампод (Мелампус) син Амітсона, згідно з міфограмами, належав до четвертого покоління теля Елліна (Геллена) – міфічного родоначальника грецьких племен дорійців, еолійців, ахейців, іонійців.

49.3. За іншим переказом Мелампод навчився мантики від змій. Геродот для пояснення схожості культів Діоніса в Греції та в Єгипті припускає, що греки запозичили цей культ у єгиптян. У дійсності культ Діоніса в Греції мав фракійське походження.

49.4. Кадм (Кадмос) син фінікійського царя Агенора, шукаючи свою сестру Європу, викрадену Зевсом в образі бика, прибув до Роотії (Бойотія), де за вказівкою А.поллона заснував місто Фіви (Тебай). Згідно з міфом Кадм належав до третього покоління перед Меламподом.

49.5. Згідно з грецьким переказом Беотія стала так називатися за 60 років після падіння Трої, тобто за багато років після заснмчння Кадмом Фів.

50.1. Геродот не наполягає на зовнішній схожості імен єгипетських та еллінських богів, але він підкреслює схожість форм шанування богів, обрядів, ритуалів і функцій кожного божества. Певний того, що єгиптяни – це «найдавніший народ», ьш гадає, що всі надбання культури греки одержали від єгиптян, і зокрема в галузі релігії. Лише Посейдон і Діоскури – Кастор і Полідевк – становлять виняток як морські божества, але їхні культи нібито були запозичені греками в лівійців. Кє походять із Єгипту, на його думку, також Феміда (Теміс), харіти та нереіди, хоча аналогом грецької Феміди, як богині справедливості, охоронниці правди в єгиптян була богиня Ме (Маат).

50.2. Це зауваження Геродота цілком виправдане, бо ь єгипетській релігії не було культу напівбогів – героїв, хоч фараони за життя ;(1):тля см-фті вважалися богами, втіленнями бога Хора. Обожнення фараонів існувало протягом усієї історії давнього Єгипту.

51.1. В Єгипті не було зображень ітіфаллічного Гермеса (відповідником його був єгипетський бог Тховт), але бог Мін (грецький Пан) мав ітіфаллічні (не скульптурні) зображення. Подібного до грецького Пріапа божества не було ь Єгипті.

51.2. Кабіри (Кабейрой) давні догрецькі божества, моч:лчзо пеласгійського походження, містерії яких справлялися на о-ві Самофракії, згодом стали другорядними божествами грецької релігії. note 11

52.1. Пеласги шанували безіменних богів, які були втіленнями різних явищ природи. Такі безіменні божества існували первісно і в інших народів, як, напр., в етрусків і в римлян.