Розділ «Геродот»

174.2. Бібасс – карійське місто, від якого одержав назву півострів.

174.3. Хоча Геродот згадує про віршований оракул, що взагалі було звичайним для всіх оракулів, але він наводить лише його прозаїчну версію на відміну від інших випадків, коли він цитує оракули в їхній віршованій формі.

176,1. Ксантом називається річка і також розташоване в її гирлі лікійське місто.

178.1. Під материком тут розуміється вся Мала Азія.

178.2. В Ассірію Геродот уключає також Вавілонію, тобто південну частину Месопотамії (нині Ірак).

178.3. Уже згадувалося, що столиця Ассірії Ніневія (в Геродота Нінос) була здобута вавілонянами в союзі з мідійцями в 609 р. до н. є., а Вавілонія ще перед тим звільнилася від ассірійського панування (629 р. до н. є.).

178.4. Розміри мура Вавілона, які наводить Геродот, не відповідають даним, добутим унаслідок археологічних розкопок. Зовнішній мур міста побудований Навуходоносо-ром II (605-562) мав трикутну форму, основу трикутника становив берег Євфрату, а одна з сторін була завдовжки 4500 м, отже, загальний протяг мурів був приблизно 18 км,  або приблизно 100 стадій. Завтовшки ; ф був приблизно в 30 м.

178.5. Ліктем називалася відстань від вигину рукЧі до кінчика середнього пальця. 179,1– Лише зовнішня сторона муру була побудована з опаленої цегли. Сліди очерету, про який ідеться в Геродота, можна побачити і тепер у руїнах Вавилона.

179,2. Йдеться про окремі спостережні башти.

180. Від Навуходоносорового муру дотепер збереглися лише рештки на схід від Євфрату, а на заході їх уже нема.

180,1. Йдеться про вулиці, перпендикулярні до течії Євфрату та до вулиць, паралельних до цієї течії.

181,1. Найважливішою святинею міста. Вавилона був семиповерховий храм Бела-Мардука, але клинописні тексти свідчать про те, що його було побудовано, як і царський палац, на лівому березі Євфрату, а не на правому. Це святилище в біблії називалося «Вавилонською баштою», а у Вавилоні такі семиповерхові святилища називалися «зіккуратами».

182,1. Вважалося, що одну частину року Аполлон перебував у Патарах, лікійському місті на узбережжі, а другу – в Дельфах.

183,1. Більшість статуй Бела-Мардука, що збереглися до нашого часу, зображують його сторчма, а не сидячи. note 19

183.2. Велике святилище Бела-Мардука крім його храму містило в собі ще й храми інших вавілонських богів.

183.3. Можливо розміри пересувної статуї Мардука тут перебільшено (близько 5 м). Цю статую обносили в місті на початку нового року.

184. В грецькій передачі Семіраміда, це власне Шамму-Рамат – ім'я ассірійської (не вавілонської) цариці, матері ассірійського царя Адад-Нерарі III (810-783 до н. є.). Чому саме в греків збереглася пам'ять про цю царицю, навряд чи можна з певністю встановити, так само, як і про насипи, про які каже Геродот.

185.1. Серед імен вавилонських або ассірійських царів не було чогось схожого на ім'я Нітокріда (Нітокріс). Цій міфічній цариці Геродот приписує споруди вавилонського царя Навуходоносора II (Набу-Кудуррі-Уссур, 605-562 до н. є.). Є припущення що Геродот міг почути ім'я вищезгаданого вавилонського царя в перській його передачі – Набукудракара – і прийняв його за жіноче ім'я і на слух записав його як Нітокріс. Таке саме ім'я зустрічається в нього в другій книзі, в розд. 100.

185.2. Мідійці після здобуття Ніневії завоювали державу Елам, а згодом напали на Лідію і взяли в полон останнього лідійського царя Креза (560-546 до н. є.), і вже після цього виступили проти Вавилона, і здобули це місто 539 р. до н. є.

185.3. «Наше море», тобто Середземне море.