Розділ «Геродот»

131.3. Мілітта, відома як фінікійська богиня, очевидно, була також месопотамською або ассіро-вавілбнською богинею Ішетар (Астарта). Алілат, можливо, жіночий рід божества Гелель («блискучій»). Доісламська арабська релігія за браком надійних джерел не досить досліджена.

131.4. Мітра – бог сонця давніх індоіранців, це не жіноче божество і воно не зв'язане з богинями, яких Геродот ототожнює з Афродітою Уранією. Тут є очевидна помилка Геродота.

132,1. Тут Геродот магом називає перського жерця. Під час жертвоприношення жрець мав співати якісь священні гімни, що їх Геродот називає «теогонією», тобто поемою про походження богів, пор. «Теогонію» Гесіода. Це могли бути гімни з священної книги іранців Авести.

134.1. Геродот приписує перській державі систему управління, схожу на середньовічні європейські феодальні держави на той час, коли в них установилася централізація влади.

134.2. Видавці вважають кінцеве речення тексту за перекручене переписчиками, оскільки і зміст його не зовсім зрозумілий.

136,1. Три перські доброчесності: вміння їздити верхи, стріляти з лука і казати правду, про які згадує Ксенофoнт у своєму «Вихованні Кіра». На згаданих уже вище бегістунських написах Дарія він вихваляється тим, що бог Ахура-Мазда (Ормуза) любить note 16 його за те, що він не брехун і що він наказав своїм спадкоємцям убивати всіх тих, хто бреше. Про це там написано клинописом давньоперською, вавілонською та еламською мовами.

138.1. Видавці тексту вважають, що в цьому місці дещо пропущено.

138.2. Перси, зокрема, шанували біжучу воду, але з цим звичаєм не узгоджується «покарання» ріки Гінду (розд. 189).

139,1. Відомості Геродота про перську мову не відзначаються хоча б поверховим знанням мови. Твердження про те, ніби всі перські імена мають закінчення – б (грецька літера сигма) базується на тому, що в грецькій передачі вони мають таке закінчення (Кюрос, Камбюсес, Дарейос тощо). На жаль, давньогрецькі вчені взагалі не цікавилися мовами «варварів» і не намагалися записувати їх засобами свого алфавіту.

140.1. Навряд чи тут Геродот виявляє обізнаність з давньоперськими обрядами. Шанування стихій – вогню, землі, води – спричинилося до неможливості опоганити землю похованням у ній трупів або опоганити вогонь спаленням їх. Послідовники давньоіранської релігії Заратуштри (Зороастра) сучасні перси кладуть тіла померлих у так званих баштах мовчання, де їхнє м'ясо пожирають стерв'ятники, а кістки залишаються лежати.

140.2. Тут знову неточність: релігійні обряди передписували персам умертвляти лише тих тварин, які вважалися за «нечистих», тобто шкідливих для людей.

141.1. Щось подібне мало бути в так званих Есопових байках. Чи був такий сюжет відомий давнім персам, залишається під знаком запитання.

141.2. Очевидно, більшість іонійських міст у Малій Азії не було укріплено міськими мурами. Укріпленими були лише їхні «вишгороди», тобто акрополі.

141.3. Імовірно, Мілет як торговельне місто мав певні угоди з персами.

142.1. Іонійцями («яванами») первісно називали малоазіатських греків їхні східні сусіди, а згодом так вони почали називати взагалі всіх греків. Щодо того, чи прийшли іонійці до Малої Азії з сходу, а потім переселялися на захід, на острови Егейського моря і на материкову Грецію, існують дві протилежні теорії і ще нема згоди між ученими. Давні греки для пояснення спорідненості своїх племен створили міф про їхніх спільних родоначальників, згідно з яким сином Девкаліона був Геллен (тобто Еллін), його синами були Дор (від нього – дорійці), Еол (від нього – еолійці) і Ксут, сини якого Ахей (ахейці) та Іон – родоначальник іонійців.

142.2. Відомість про чотири різновиди іонійських діалектів Малої Азії не відповідає історичній дійсності, бо в текстах (епіграфічних пам'ятниках) не виявляється різниці між ними. Геродот, будучи за походженням дорійцем із Галікарнасса, писав іонійським діалектом.

142.3. Всі перелічені Геродотом міста разом із островами Хіосом та Самосом належали до області поширення іонійського діалекту, і якщо в їхніх говірках існували різниці, то вони не були значними.

143,1. Назва «іонійці» могла стати зневажливою через слабку активність іонійців, коли вони 499 р. до н. є. повстали були проти персів, а потім підкорилися їм і взяли участь у походах Дарія і Ксеркса проти материкової Греції.

144.1. Тріопіон, тобто Тріопійський мис у Карії, на якому було розташовано місто Кнідос і де відбувалися урочисті свята на честь Тріопійського Аполлона.

Дорійські сусіди, тобто мешканці островів Каріїату, Сіми, Калімну, Нісіру.