Розділ «Геродот»

29.1. Тут залишається незрозумілими, які ще країни міг приєднати до своєї держави Крез.

29.2. Геродот називає вчених еллінів «софістами», словом, що за його часів означало «мудрі люди, мудреці».

29.3. Ні Амасій, ні Крез не були при владі, коли Солон подорожував (591-581 до н. є.). Крез почав царювати від 560 року, чи навіть пізніше, Амасій царював від 569 року. Отже, ці правителі не могли зустрітися з Солоном. Тут у Геродота навмисний анахронізм, викликаний бажанням приписати Солонові певні філософські погляди.

31,1. Тут згадується славнозвісний храм Гери (герайон), розташований між Міке-нами та Аргосом.

32,1. Розрахунки Солона базуються на давньогрецькій системі обчислення часу, в якій кожний рік мав не 365 днів, як у теперішній системі. Ці розрахунки мають у своїй основі так званий місячно-сонячний (лунарно-солярний) календар, у якому чергуються періоди в два роки із додатком одного місяця, тобто один рік мав 12 лунарних місяців, а другий 13 (див.:Климашин И. А.  Календарь і хронологія.– М., Наука, 1985.– С. 48– 50). Ясно, що в своїх міркуваннях Солон цілком міг обійтися без наведених у Геродота розрахунків.

34,1. Аттіс (у Геродота Атіс) – це фрігійсько-мідійське божество, пов'язане з культом «матері богів» богині Кібели. Ім'я Адраст походить від загального (апелятивного) «неминучий». В одній із версій міфу про Аттіса і Кібелу Аттіса вбив вепр. У Геродота міфічний мотив перенесено в історію.

36,1. В розповіді про вепра на Місійському Олімпі поєднано два міфічних мотиви: Аттіс, убитий вепром, і полювання давніх героїв на Калідонського вепра. Тут не треба гадати, що в міфах могло йтися про звичайного дикого кабана, з таких, що їх і тепер багато в наших лісах. У міфах ішлося про великих і грізних чудовиськ. Згадаймо принагідно і про подвиг Геракла, який приборкав Ерімантського вепра.

37,1. Геродот, коли в нього йдеться про варварів, часто схильний приписувати їм еллінські звичаї і спосіб життя. Навряд чи в лідійських містах, як це було неодмінно в еллінських, існувала центральна площа – агора – місце народних зборів.

46,1. Геродот, як і його сучасники, вірив у вироки богів – оракули, що їх переказували жерці. Ці вироки або відповіді на запитання віруючих були свого роду загадковими, які в кожному разі потребували тлумачення. Тут перелічуються різні пророчі святилища (так" ми перекладаємо грецьке слово мантейон): Дельфійське святилище Аполлона, де віщувала Піфія, а жерці надавали пророкуванням віршової форми; ще одне святилище Аполлона в місті Аби, також у Фокіді, як і Дельфи; святилище Зевса в Додоні, в північно-західній Елладі, в Епірі; святилище героя (напівбога) Амфіарая (амфіарайон) в Аттіці або в Беотії, у Фівах; святилище героя Трофонія в місті Лебадея в Беотії; святилище Аполлона в місті Дідіми поблизу Мілета, яке від імені тамтешніх жерців Бранхідів називалося також Бран-хідами; святилище Зевса – Аммона в Лівійській пустелі.

47. Давньогрецькі храми складалися з кількох частин. Насамперед це була священна округа (теменос), в якій було розташовано власне святилище (гіерон), а в ньому відокремлене приміщення– «святая святих» (наос, секос, домос і адітон), де стояла статуя бога (ідол) чи статуї богів, і був унутрішній жертовник. Це внутрішнє приміщення Геродот називає мегарон, тобто словом, яким у давньогрецьких житлових будинках означалося центральне приміщення з вогнищем. Навряд чи можна встановити, в який спосіб жерці розв'язали Крезову загадку. Очевидно, вони мали широку мережу інформаторів при дворах царственних осіб.

51.1. Теофанея «богоявлення» – весняне свято в Дельфах з приводу нової появи сонця, тобто бога Геліоса (Геліос по-грецькому «сонце»).

51.2. Тут згадується скульптор та архітектор Теодор, син Теодора з Самосу, якому, а також Ройкові, приписувалися винахід відливання статуй із бронзи. Теодорові приписується також виготовлення знаменитої каблучки самоського тирана Полікрата (III, 41) і золотої чинари (VII, 27).

51.3. Ідеться про пожертвовані в дельфійське святилище предмети без присвятних написів або емблем присвятників.

51.4. Крезова мачуха хотіла його отруїти, але його врятувала його хлібопекарна. 52,1. Зевс хотів урятувати від смерті Амфіарая, і через це під Амфіараєм розверзлася земля і поглинула його разом із колесницею, колесничим та конями. Очевидно, в такий note 11 спосіб він залишився безсмертним героєм, якого вшанували на тому місці, де він зник під землею.

52,2. Золотий спис та інші пожертви афіняни, очевидно, перенесли з міста Оропа до Фів, де в святилищі Ісменійського Аполлона їх міг побачити Геродот. Можливо, що Крез своїми пожертвами хотів через посредництво дельфійських жерців забезпечити собі союз із лакедемонцями.

53,1. Цей оракул було складено так: «Крез, перейшовши за Галіс, велику державу зруйнує». Крез зрозумів оракул так, що він зруйнує перську державу. Отже, оракул припускав і таке тлумачення.

54,1. Ідеться про привілеї, які дельфійські жерці надали Крезові та лідійцям: про-мантея – право першому перед усіма запитувати в святилищі оракул, ателея – право не виплачувати податків при відвіданні святилища, проедрія – право головувати на пі-фійських змаганнях та на всяких святах.

55.1. Значення цього оракула подається в розділі 91.

55.2. В оракулі Лідієць, тобто цар Крез, називається «ніжноногим», тобто в ньому натяк на схильність лідійців до розкошів і дозвільного життя.

55.3. Річка Герм (гр. Гермос) у сучасній Туреччині називається Гедізчай, дуже звивистою течією вливається в Смірнську затоку.