Розділ «Геродот»

216. Тепер щодо їхніх звичаїв. У кожного з них одна жінка, але жінки в них спільні. Елліни кажуть, що такий звичай є в скіфів, але це не в скіфів, а саме в массагетів. Отже, яку тільки побажає мати жінку массагет, він підходить до її кибитки і вішає на неї свій сагайдак, а потім спокійно злягається з нею. В них нема заздалегідь визначеної межі життя, але, коли хтось із них досягає глибокої старості, збираються всі без винятку його родичі і приносять його в жертву і разом із ним його худобу, а потім варять м'ясо і поїдають його. Для старого це вважається найщасливішим кінцем. Проте, того, хто вмирає від хвороби, вони не пожирають, але закопують у землю, і це вони вважають за нещастя для померлого, що він не дожив до того віку, коли його можна було б принести в жертву. Що таке збіжжя, вони не знають, але годуються тваринами та рибою. А риби в них багато в ріці Араксі. П'ють вони молоко. Шанують вони лише одного бога – сонце і приносять йому в жертву коней. Значення цієї жертви таке: найшвидшому серед богів приносять у жертву найшвидшу серед усіх тварин.

ПРИМІТКИ

Книга І. Кліо

1.1. Червоне море: так Геродот називає Перську затоку та Індійський океан, а те, що тепер називають Червоним морем, він називає Аравійською затокою.

1.2. За давньогрецьким міфом Іо, дочка річкового бога Інаха, викликала ревнощі Гери і була нею перетворена на корову, яку постійно жалив ґедзь до тих пір, поки нарешті вона прибула до Єгипту.

2.1. Європа за міфом – дочка фінікійського царя Кадма – була викрадена Зевсом в образі бика, але в Геродота є інша версія, нібито її викрали крітяни. Перебуваючи на Кріті, вона стала матір'ю майбутнього царя Кріту.

2.2. Ая – столиця царя колхів Аєта, батька Медеї, яка покохала проводиря аргонавтів Іасона і стала його жінкою. Основним завданням аргонавтів було добути і повернути в Елладу золоте руно – шкуру чарівного барана, на якому син царя Атаманта перелетів з Еллади до Колхіди, де став царем колхів. У Геродота інша версія, нібито елліни викрали Медею і цим образили азіатів-колхів.

3,1. Після походу аргонавтів наступною подією була троянська війна, в якій узяли участь сини аргонавтів.

4.1. Плутарх (приблизно 46-127 н. є.) автор твору «Про зловмисність Геродота» закидає йому відсутність належного патріотизму, зокрема через те, що Геродот байдуже поставився до такого подвигу ахейців, як здобуття Іліона.

4.2. Йдеться про еллінів, які мешкають у Європі, бо еллінів, що мешкають в Азії (тобто Малій Азії), перси вважають своїми підданцями.

5.1. Йдеться про лідійського царя Креза, який поневолив малоазійських еллінів.

5.2. Тут виявляються релігійні ідеї Геродота, який вірив у неминучість долі, що її накреслення люди неспроможні змінити.

6.1. У давньогрецькій мові слово «тіраннос» означало «єдиновладний правитель» і первісно ще не мало такого значення, як у нас тепер тиран – «жорстокий правитель».

6.2. Ріка Галіс у Малій Азії в турків називається Кизил йрмак (Червона ріка).

6.3. Тут Сірією Геродот називає західну Каппадокію, яка ще називалася Білою Сірією. Йому була невідома верхня течія ріки Галіса, що має напрям від північного сходу на південний захід. Понтом або Понтом Евксіном давні елліни називали Чорне море.

7.1. Геракліди – нащадки еллінського героя (напівбога) Геракла. Давні елліни ототожнювали лідійського бога Сандона з своїм Гераклом. Оскільки лідійські царі, що були там до Креза, виводили свій рід від Сандона, елліни присвоїли їм ім'я Гераклідів.

7.2. Ім'я Кандавл (у загальному значенні лідійською мовою «собакодав»), очевидно, не було власним ім'ям, але титулом лідійських царів. Можливо Мірсіл (хетське Муршіліс) було його власним ім'ям. Геродот називає цього Кадавла сином Мірса.

7.3. Згідно з поширеною за давнини версії міфу про Геракла і Омфалу. Омфала, дочка царя Іардана, була не рабинею, а царицею Лідії, а Геракл за вбивство Іфіта, сина Евріта, царя Ойхалії, був відданий у рабство Омфалі, яка згодом зробила його своїм чоловіком.

7.4. Пересічна тривалість існування одного покоління згідно з Геродотом та його сучасниками дорівнювала ЗО рокам.

7.5. Характерним для давніх еллінів, як і для самого Геродота, була певність того, що note 9 назви народів (етноніми) походять від власних імен якоїсь видатної особи. Так елліни (геллени) одержали свою назву від імені міфічного предка Геллена, сина Девкалі-она. Згідно з цією ідеєю лідійці одержали свою назву від Ліда, сина Атія. Чи справді вони мали самоназву майони, чи так їх називали якісь інші народи, не можна сказати. Відповідно цій нібито давній назві їхня країна називалася Майонією.