Розділ «ЧАСТИНА ТРЕТЯ: ДОБА ГЕТЬМАНЩИНИ. ЩЕ ОДНА ЛЕКЦІЯ»

Так, наприклад, українські незалежники мусіли тікати в підполля, а частина кинулась у повстання, щоб з зброєю в руках боротися проти пятаковщини.

Характерним документом ідейного повстанського руху може служити "Ультиматум" укр. незалежника Юрія Мазуренка, "отамана Головного Штабу повстанських військ України".

Цей документ починався так:

Ультіматум

Голові, так званого, Українського Робітниче-Селянського Уряду Раковському.

1919 р. Червня 25 дня м. Сквира.

Від імени повставшого українського працюючого народу заявляю вам, що робітники й селяне України повстали проти вас, як влади російських завойовників, котра, прикрившись святими для нас гаслами:

1) Влади рад Робітників і Селян.

2) Самовизначення народів, аж до відокремлення.

3) Боротьби проти імперіалістів-завойовників і грабителів працюючих мас, - псує не тільки всі святі гасла й руйнує дійсну владу робітників і незаможних селян сусідньої держави, а ще й використовує їх у метах далеких від усякого соціалістичного устрою.

А далі йшов цілий ряд пунктів обвинувачення Уряду Раковського в усьому тому, що предбачала Директорія й чим одзначалася вся політика пятаковців на Україні. Вкінці повстанцями пропонувалось Правительству Раковського перестати іменуватись Урядом Укр. Сов. Республіки, передати владу Повстанським Революційним Комітетам, вивести всі свої війська з України і т. п.

Але на це пятаковщина знов одповіла ще дужчим терором і війною. І ця внутрішня, братоубийча війна ще більш руйнувала край, підривала саму ідею революції й комунізму, скріпляла контрреволюційні сили й знесилювала ще більше саму Росію, бо тепер влада пятаковщини, вигнана з сел, тримаючись тільки по лініях залізниць та в більших містах, не могла вже майже нічого добути з України для голодаючої Росії.

Повстання, як неестетично признався член Уряду Раковського Д. Мануїльський, роз'їло пятаковщину, "як сіфіліс".

А найкраще скористувалась цим контрреволюція в особі Денікіна. Цьому ґенералові не трудно було "роз'їдену сіфілісом" повстання пятаковщину подужати. І він подужав і її, й тих, кого вона сама роз'їдала та нищила.

Історія знову, ще раз давала свою жорстоку, сувору лекцію.

РОЗДІЛ XIII. РОЗВИТОК РЕАКЦІЙНОСТИ РЕЖИМУ ОТАМАНЩИНИ

1. Між двох стін і "орієнтація на власні сили".

Взяття Кам'янця й утворення з його нової "столиці" не принесло отаманській владі особливих, ґрунтовних змін в її тяжкому становищі. Це становище було з одного боку обумовлено внутрішніми орґаничними якостями самої природи сеї влади, а з другого факторами міжнароднього характеру. І ці сили робили те, що час "кам'янецького сидіння" був кількамісячним, важким, але неминучим, лоґічним процесом розкладу й конання отаманщини.

В біді, в нещастю неґативні риси нещасного завсігди виступають опукліще, виразніще. Це спостереження цілком підтвержується на отаманщині й на тій українській демократії, яка тинялася за отаманщиною по закутках України, жалюгідно силкуючись не загубити єдиного, що в неї лишилось, - національного кольору тих клаптиків української державности, на яких гарцювала реакційна отаманія.

Безконтрольність, безвідповідальність, самовладність, нездатність до орґанізації, безпрінціпність, малоросіянський патріотизм і безглуздий шовінізм, словом, усі ті риси, якими одзначалась отаманщина з самого початку, але які в кращих умовах втримувались сторонніми факторами, тепер випнулись, оголились, як смердючі рани, й отруювали круг себе все оточення.