Розділ «ЧАСТИНА ТРЕТЯ: ДОБА ГЕТЬМАНЩИНИ. ЩЕ ОДНА ЛЕКЦІЯ»

А тим часом большевики, занявши Київ і укріпившись, стали посуватись далі й через кільки тижнів бідна українська дрібно-буржуазна демократія тікала за отаманщиною з "столиці" Вінниці.

Отаманщина тепер уже цілковито викреслилась, "опреділилась". Головний Отаман уже був і головою Директорії, "Верховної Влади", отже вся й військова, й політична влада цілком стала отаманською. "Соціалістичні" партії було одсунено зовсім на бік і навіть цієї слабенької гальми не було вже для отаманської безпардонної "колесниці".

Це, натурально, не сприяло побільшенню опорних проти большевиків сил і ті українські невеличкі військові частини, що ще лишались в отаманщини, мусіли уступати большевикам пункт за пунктом.

З Вінниці "влада" розбіглась на всі боки, - частина в Кам'янець, частина в Галичину, частина в Рівне, куди малося перенести "столицю".

В цей момент ліва частина української демократії на чолі з бувшими міністрами В. Чеховським, М. Ткаченком і О. Жуковським, бачучи безлад і безсилля отаманської влади, бачучи всю безплодність і шкодливість союзу з Антантою, зробила спробу направити політику в инчий бік, у бік порозуміння з большевиками й з'єднання з революційними елементами широких мас. З цією метою цією ґрупою в Кам'янці було складено "Комітет спасіння Республіки", який став на ґрунт радянської влади.

Але цю спробу було зразу ж задушено отаманщиною. З українськими соціалістами отаманщина мала силу битися. "Комітет спасіння Республіки", виникнувши аd hос, не підготовивши наперед сил, маючи за собою невеличкий військовий виділ під командою Жуковського, не зміг опіратися переважній силі отаманського війська. Деяких членів Комітета спасіння Республіки було арештовано й трохи-трохи не розстріляно отаманцем Хомадовським. Коли б не втрутились партії й не поставили вимогу увільнення, то цих відомих політичних діячів України було би вбито.

Так урятувавши себе зліва, отаманщина перебігла до Рівного. Остапенко, виявивши повну нездатність в урядуванню, а головне не досягши нічого в союзників, мусів податися з усім своїм кабінетом до дімісії, що й було зроблено ним в перших числах марта.

Міністерської влади не стало. Отаманщина, розуміючи, що правим курсом вона зовсім себе знесилює й одпихає навіть український демократичний елемент, рішила знову скласти "соціалістичний" кабінет, запропонувавши есдекам і есерам вернутися до "керування" державними справами. Ці партії згодились і було сформовано у Рівному (в початку квітня) новий кабінет міністрів на чолі з с-д. Б. Мартосом.[30]

Партії поставили умову свого вступу в Уряд передачу всієї законодавчої ініціативи з Директорії до кабінета міністрів. Отаманщина на це згодилась, знаючи з досвіду, що закони й усякі декларації одне, а фактична влада - друге. Фактична влада лишалась собі в її руках, а паперові закони міністрів могли тільки служити для заспокоювання невдоволення отаманською реальною "політикою". І що "демократичніщі" будуть ті закони, то краще служитимуть цій цілі.

Крім того цими партіями було поставлено вимогу виступу з Директорії двох її членів П. Андрієвського й Ф. Швеця. Але цей виступ повинні були перевести самі партії, одкликавши цих членів. П. Андрієвський, "соціаліст-самостійник", людина цілком правого напряму, занадто вже компромітував "Верховну Владу". Ф. Швець також, на думку тих партій, не відповідав своїми якостями своїй "високій" посаді. Але обидва ці члени не схотіли виступити й лишилися в Директорії, не зважаючи на постанову урядових партій.

Крім того П. Андрієвський запротестував проти складання кабінета міністрів меньчостю Директорії, С. Петлюрою й А. Макаренком. ("Більшість" сиділа в Станіславові: П. Андрієвський, Ф. Швець і др. Петрушевич. Др. Петрушевич увійшов у склад Директорії, яко представник Галичини). Але "меньчість" викликала до Рівного Ф. Швеця й таким чином стала "більшостю".

Тоді П. Андрієвський зробив заяву, що він не може погодитись з таким насильством та незаконностю й виступає з Директорії. Цим скористувались і викресили його з складу "Верховної Влади", (хоч він потім цю заяву взяв назад і вважав себе членом Директорії).

Невдоволення правих ще збільшилось і вони постановили зробити "переворот". Для цеї мети було використувано відомого "національного героя", отамана Оскілка. Це був собі досить енерґійний і здібний молодий хлопець, який під час повстання визначився деякими успіхами в боротьбі з гетьманцями. З прапорщика чи поручика він став "отаманом". Це закрутило йому голову. Вся ж сістема отаманського режиму, безконтрольність і безвідповідальність, зробила його маленьким сатрапом на свойому участкові. Він не слухався ніяких наказів ні військового міністра, ні "головного отамана", ні Директорії. От самостійники й рішили спертися на цього "героя". Спочатку він тільки "одкрив фронт" большевикам, щоб тим налякати уряд. А коли це не помогло, силою захопив "столицю" Рівне й арештував майже все Правительство (крім Директорії, яка була не в Рівному, а в Здолбунові).

Але успіх був короткий: у "головного отамана" знайшлось трохи більше війська й "просто-отамана" Оскілка було вибито з Рівного. Він з частиною своєї кумпанії втік у Польщу, захопивши з десяток мілліонів рублів. Цим і кінчилась "Оскілковщина" (квітень 1919).

2. Ваґонний циганський табор.

Але незабаром і "головний отаман" з своїм урядом мусів тікати з Рівного, бо большевики, скористувавшись гризньою отаманів, почали займати покинуті пункти й підступати вже до "столиці" (початок мая).

І знов пішло "ваґонне" животіння, блукання по станціях, містечках, без притулку, без ладу, без війська, без теріторії й з ворогами з усіх боків. Бували моменти, коли під владою українського отамансько-"соціалістичного" Уряду було кільки верст залізниці, занятої урядовими ваґонами, в яких жило правительство, партії, урядовці й "військо". Щось подібне до циганського табору.

В цей час я на підставі оповідань "самовидців" так записав у своїх записках цей період отаманщини:

"Безладдя, дезорґанізація, розгубленість, деморалізація. Директорія живе в ваґонах, круг яких купи нечистот, сміття, бруду. Міністри сваряться, гризуться, скаржяться, арештовують одне одного. Війська нема, тільки самі штаби та отамани на чолі з "Головним Отаманом" - "балериною". Цей смішний і шкодливий для всього нашого руху чоловік не зважа ні на що й поки є хоч ступінь теріторії та два-три чоловіки, перед якими він може ґраціозно позувати, він почуває себе в акції. Прочитав я в завезеній ґазетці одну його телеґраму-"рескріпт", - і взяв мене й сміх, і огида. Тон телеґрами самодержавний, набундючений, зовсім гетьманський: "моє й усіх вірних синів України серце сповнилось радостю..."

Крім хаосу, безпорадности та безсудности й безконтрольности великих і малих сатрапів нема ніякого ні політичного, ні економичного, ні взагалі ніякого орґанізованого життя.