Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА: ДОБА ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ. ПЕРІОД ДРУГИЙ: ОРҐАНІЗАЦІЯ ЮРИДИЧНО-ПРАВОВОЇ ВЛАДИ.»

Так само в Українській Народній Республіці мають бути забезпечені всі свободи, здобуті всеросійською революцією: свобода слова, друку, віри, зібрань, союзів, страйків, недоторканости особи й мешкання, право й можливість уживання місцевих мов у зносинах з усіма установами.

Український народ, сам довгі літа боровшися за свою національну волю й нині її здобувши, буде твердо охороняти волю національного розвитку всіх народностей, на Україні сущих, тому оповіщаємо: що народам великоруському, єврейському, польському й иншим на Україні признаємо національно - персональну автономію для забезпечення їм права та свободи самоврядування в справах їх національного життя. Та доручаємо нашому Ґенеральному Секретарству національних справ подати нам у найближчім часі законопроект про національно-персональну автономію.

Справа харчова є корінь державної сили в сей тяжкий і відповідальний час. Українська Народня Республіка повинна напружити всі свої сили й рятувати, як себе, так і фронт і ті частини Російської Республіки, які потрібують нашої допомоги.

Громадяне! Іменем Народньої Української Республіки в федеративній Росії ми, Українська Центральна Рада, кличемо всіх до рішучої боротьби з усяким безладдям і руїнництвом та до дружнього великого будівництва нових державних форм, які дадуть великій і знеможеній Республіці Росії здоровля, силу й нову будучність. Вироблення тих форм має бути проведене на Українських і Всеросійських Установчих Зборах.

Днем виборів до Українських Установчих Зборів призначено 27 грудня 1917 (9 січня н. ст. 1918) року, а днем скликання їх—9 (22 н. ст.) січня 1918 року.

Про порядок скликання Українських Установчих Зборів негайно видано буде закон.

У Київі 7 (20) листопада 1917 р.

2. От тепер, коли руки розв'язано...

Третій Універсал уже не зробив такого сильного вражіння на населення, як перший, хоча здобутки, зазначені в йому були без порівнання більші.

Це через те, що Третій Універсал явився не результатом безпосередньої боротьби, великого напруження сил, що дає при успіху вибух радости. Він, розуміється, також був наслідком нашої акції, нашої боротьби, він випливав із усієї сітуації, що склалась не без участи нашої волі й напруження сил. Але помітною, виразною силою, що випхнула Універсал на світ, були все ж таки зовнішні, незалежні від нашої волі обставини: робітниче-селянська революція в Росії. Вона розірвала ті нитки, якими пов'язало нас Тимчасове Правительство, увільнила наші руки, якими ми зараз же утворили зазначений в Універсалі стан на Україні.

Третій Універсал викликав швидче чуття глибокого задоволення, чуття розрішеної справедливости. Тепер, нарешті, ми могли творити життя по нашому образу й подобію, і тільки по нашому. Тепер ми мали всі засоби для того. Всі державні апарати переходили до рук Ґенерального Секретаріату, всі фінансові засоби були до його розпорядимости, вся військова сила підлягала його наказам. Навіть та частина всеросійського фронту, що проходила по теріторії України підлягала тепер Українському Урядові, якому головнокомандуючий південно-західнім фронтом ґенерал Володченко висловив свою підлеглість. Все населення, вся демократія України дивились на український Уряд з надією й вірою. Особливо ж найбільш революційна, се-б-то найбільш колись соціальне й політичне пригнічена, упосліжена, — пролетаріат сільський і мійський. Навіть большевики не мали гострої й виразної ворожости до сього Уряду. Бо він для всіх був тим Урядом, який боровся з Тимчасовим Правительством, якому російська буржуазія в'язала руки й кидала колоди на шляху його творчої соціальної й національної праці.

Цим також можна пояснити те явище, що на Україні большевизм під цей час не мав сили. В той час, як по всій Росії, по всіх великих і малих її містах та й селах, ішла жорстока й крівава боротьба й влада переходила до рад робітничих, салдатських і селянських депутатів, на Україні деякі спроби захоплення влади большевиками не мали успіху. Ми це тоді пояснювали тим, що гаряче, свідоме національне почуття широких мас не допустило їх до „анархії”. Це не вірно. Дальші події виразно показали, що головною силою було не національне почуття мас, не їхня національна любов до української влади, яку вони підтримували проти замахів на неї, а соціальне довірря до неї, надії на те, що тепер, коли вона увільнилася від пут, вона розрішить швидко, справедливо й в інтересах їх, отих широких мас голоти всі насушні, наболілі питання.

Розуміється, національне чуття грало також велику ролю. Це доказується ось чим. Всі ті салдатські маси, а також українське національно-свідоме робітництво, що підтримували й оберігали Центральну Раду, зовсім не були ворожі до большевизму. Вони не могли бути до його ворожими, навпаки, вони всією душою поділяли його лозунґи цілковитого соціального визволення. Але вони разом з тим не дозволяли большевикам скинути українську владу. Бо вони мали національну гордість, самоповагу, національну пробуджену ніжність, яка хотіла свого, в своїх формах того визволення. Вони нічого не мали проти лозунґу „вся влада радам”, але яким радам? Своїм.

А як така єдина на всю Україну Рада вже була, як вона вже сама раніше боролася з буржуазією, як сам Ґенеральний Секретаріат у своїй відозві заявляв, що Центральна Рада є не що инче, як загально українська рада робітничих, селянських і салдатських депутатів, то чого ж ще більше треба, для чого ще якісь инчі ради? Центральна Рада справиться не гірше инчого уряду з усіма лихами на Україні, розв'яже всі питання так, як то потрібне для повного соціального й національного визволення всіх експлуатованих, всіх поневолених і упосліжених.

І от ця віра, іменно ця, а не тільки національна, не допустила під той час большевизму на Україні.

РОЗДІЛ V. ОСНОВНА ХИБА УКРАЇНСЬКОЇ ДЕМОКРАТІЇ

1. Не маси винні.

Але українська демократія не зрозуміла дійсної суті прихильности українських широких мас до своєї влади. І це нерозуміння було одною з причин тих помилок і неудач, які так щедро посипались, далі на голову молодої української державности.

Коли аналізуєш тепер усі ті події, які таким бурхливим, болючим вихором проносились крізь історію українського відродження, то перш усього задаєш собі питання: як же то так сталось, що ті маси, які так гаряче, так віддано піддержували й боронили українську владу, які так горіли національним чуттям і виявляли таку міць національної самосвідомости, як воно так сталось, що вони раптом одвернулись від нас, покинули й навіть повстали проти своєї влади?

Ми тоді, коли прихильність мас до нас гасла й помірала, пояснювали це большевизмом. Большевики, мовляв, здеморалізували салдатські маси, з'аґітували їх, оббріхали українську владу перед ними, розпалили своєю демаґоґіею їхні темні інстінкти, потягли за собою безсовісними, безоглядними обіцяннями всяких нездійснимих благ, — от маси й пішли за ними. А ми, мовляв, чесно поводились, ми не обіцяли того, що неможливо, ми дбали про орґанізацію життя, ладу, порядку, ми не хотіли руйнувати господарських сил країни, ми кликали маси до дісціпліни духа, до роботи, а це здеморалізованим масам не подобалось і вони через те одвернулись од нас.