Розділ «ТРЕТЯ ЧАСТИНА РЕВОЛЮЦІЙНО-ПАРТИЗАНСЬКА БОРОТЬБА ПРОТИ ГІТЛЕРА (1942–1944)»

— німецька армія залишає Україну і війну вона програє. Під натиском таких фактів, Німеччина не сьогодні, то завтра повинна змінити своє ставлення до всіх активних антисовєтських елементів на сході Европи,

— головним ворогом України знову стає давній наш окупант — СССР. Цей ворог пануватиме аж до нового конфлікту. Нам треба всіма силами намагатися використати рештки потуги Німеччини, щоб нанести якнайбільше шкоди новому окупантові України — безбожним большевикам,

— нам треба укласти мир з падаючою Німеччиною, щоб її засобами далі боротися з диким окупантом України.

18 листопада 1943 року була скликана нарада Головної Команди УНРА. На цій нараді я з'ясував своїм колегам наведенні вище міркування та запропонував схвалити такий конкретний плян:

— Негайно пробувати укласти мир з німцями, щоб здобути від них можливість перебрати від них ті військові матеріяли, які вони, однак, залишають чи нищать, і добитися офіційного дозволу на евакуацію нашого цивільного населення з Поліської котловини на польську чи іншу територію на Заході. Спершу це буде німецька чи австрійська територія, а потім по війні ці люди матимуть змогу поселитися у вільному світі.

— Запропонувати німцям звільнити з в'язниці С. Бандеру, щоб за його допомогою припинити саботаж Лебедя та щоб якнайскоріше переформувати масову УПА на партизанську армію, яка далі діяла б під совєтською окупацією.

— Приготовану до суворо партизанських акцій УНРА, згідно зі схваленим пляном, під командуванням отамана Зубатого-Щербатюка, як мого заступника, при наближенні совєтсько-німецького фронту, пляномірно переводити в совєтське запілля і далі діяти згідно з директивами нашого Уряду.

— З уваги на велику серйозність нашого становища, де кожна година рівнозначна з цілими роками мирного часу, для прискорення переговорів з німцями я не маю нічого проти того, щоб очолити нашу делегацію. Якщо поїде хтось інший, то буде зайва тяганина, а поїду я, то тоді можна буде вирішувати всі справи на місці — або хай діється Божа воля. Я мушу мати чисту совість, щоб ніхто не сказав, що я не зробив всього того, що було можна зробити для порятунку сотень тисяч наших людей. Це також фронт.

Всі ці пункти програми нашої нової дії були одноголосне схвалені за винятком останнього. Отаман Зубатий був проти того, щоб я сам їхав на переговори. Він мотивував свою думку тим, що німці можуть мене вбити і напевно вб'ють. Він поставив пропозицію, щоб нашу делегацію очолювала інша людина.

Після довшої дискусії ми прийшли до однозгідного висновку, що сьогодні для німців вже нема ніякого сенсу вбивати ворогів СССР на території, яку вони покидають. Мені могла б загрожувати небезпека тільки тоді, коли німецька армія знову окупувала б Україну. Але така можливість виключається, бо сили союзників зростають, а резерви Німеччини вичерпуються. Війна буде наближатися до кінця і Гітлера чекає тотальна поразка. Стали ми на тому, що на переговори поїхав зі мною ще сотник Жданович, як ад'ютант і перекладач.

Розділ п'ятнадцятий

ЗАМІСТЬ ПЕРЕГОВОРІВ — КАЦЕТ САКСЕНГАВЗЕН

Вночі з 15 на 16 листопада 1943 року ми склали меморандум до німецького військового командування, в якому пропонували німецькій стороні:

1. З огляду на змінену ситуацію, де Україну знову скуповує СССР, пропонуємо припинити українсько-німецьку ворожнечу і скласти договір про спільну боротьбу проти большевизму.

2. Наші лісові партизанські війська реорганізуються на менші бойові групи і лишаються під досвідченим командуванням для дальшої боротьби в тилах СССР. Ці війська забезпечуються воєнним матеріялом німецької армії, який залишається при відступі на захід.

3. Решту партизанського війська ми або демобілізуємо, або пропонуємо евакувати його в дальші тили німецької армії і там реорганізувати його в регулярні бойові частини нової Української Національної Армії при німецьких збройних силах.

4. Дати українській стороні дозвіл на евакуацію свого цивільного населення з-перед совєтсько-німецького фронту на німецьку територію та далі на захід.

5. Звільнити всіх українських політичних в'язнів, репресованих та військово-полонених і дати їм змогу включитися в нові регулярні та партизанські українські війська. Звести в нову УПА військових українців, що досі поодинцем або окремими групами перебувають в німецьких військових частинах (Дивізія «Галичина» та інші військові і поліційні частини).

6. Для здійснення цієї програми українсько-німецької співпраці покликати до життя в Німеччині Український Національний Комітет, зложений з представників усіх політичних угруповань та авторитетних громадських організацій.

7. Переговори прискорити, бо інакше події фронту паралізують здійснення наміченої програми, займаючи решту української території.