Всі політичні, військові та економічні акти монопартії Бандери-Лебедя можна б рахувати звичайною помилкою, якби тут не малося до діла з такими явними злочинами:
— Послідовна, систематична і настирлива диверсія, скерована на розкол і хаотизацію українського національного, державно-творчого і соціяльного життя (Розкол ОУН, впертий саботаж державно-творчих починань всього національно-свідомого українства, розкол УПА і саботаж військово-революційних плянів та операцій),
— Повне порушення і заперечення встановлених норм людяности та загально-людської етики і моралі, що рівнозначне з бандитизмом,
— Свідома чи несвідома допомога найлютішому ворогові України — світовому комунізмові та московському імперіялізмові. Ця допомога рівнозначна з ворожою агентурою серед української нації та її визвольного руху.
За всі ці злочини їх виконавці мусять відповідати, перед правосуддям українського народу. Щойно тоді може бути мова, чи ідеологія та програма їх партії має право на дальшу участь в активній політиці українського народу.
Розділ чотирнадцятий
КОТЛОВИНА СМЕРТИ
Під осінь 1943 року Полісько-волинська котловина зробилася ареною масової смерти. Сюди втікають всякі люди з цілої України, особливо інтелігенція та робітники з більших та менших міст. Тут і цивільне населення не мешкало в ще уцілілих домах, а гніздилося по сховищах та норах непрохідних лісів. Там же, по лісах паслася їх худоба, а по ямах зберігалися рештки врятованого мізерного майна. Насправді, навіть велике майно вже давно у цій нещасній країні втратило всяку вартість.
Зі сходу швидкими кроками наближався совєтсько-німецький фронт. Червона армія знову окупувала половину України, перейшовши лінію нашого Дніпра. Від півдня і заходу німецьке командування стягає всі резерви, організує нову оборонну лінію: Мазурські багна — Карпати. Кожного дня появляються щораз суворіші зарядження німців. З Білорусі натискає на нас ціла армія совєтських партизанів. Тут скупчено понад 100,000 молодих людей на нову мобілізацію Лебедя. Бойова здатність цього нового партизанського війська — невелика. Сяку-таку зброю має кожна десята людина. Решта без зброї. Нема фахових командирів, ні часу на вишкіл. Безоглядна тоталітарна дисципліна не може справитись з таким же безоглядним хаосом. Картину пекла доповнює громадянська війна цих же руїнницьких фанатиків проти сил волі і демократії. Ніхто не може зорієнтуватися хто, кого і за що б'є.
Штаб нової УПА отримав від партії Лебедя в червні 1943 р. такі бойові завдання:
— негайно і якнайскоріше закінчити акцію тотального очищення української території від польського населення,
— послідовно далі винищувати внутрішнього ворога України, тобто всіх демократів з-під стягу УНР та інших політичних угруповань,
— всюди вести збройну боротьбу проти німецького окупанта,
— на всій опанованій нашою армією території заводити новий лад української державности,
— всіма силами всюди ставити спротив совєтській армії, коли вона буде наступати на захід.
Ні одного з цих завдань нова армія Лебедя не могла і не змогла виконати. Поляки залишилися в Західній Україні, поки їх не виселила совєтська влада в 1945 році, обмінюючись населенням з польською комуністичною державою. Демократи з Петлюрівського руху, націоналісти полковника Мельника та інші «вороги» України залишилися в Україні і сьогодні вони мають там, в глибокому підпіллі, «рівні права» з бандерівцями. Не зважаючи на повстанський «зрив» Лебедя, німецький фронт відступав на захід пляномірно, жодного сліду від паніки, заподіяної «революцією». Совєтські партизани ходили сюди і туди по «державі» Лебедя-Бандери, як у себе вдома. Медвєдєв діяв у маленькому Цуманському ліску під Луцьком та стріляв і викрадав німецьких генералів, а Ковпак зробив рейд від Брянська аж до Карпат, де його розбили німці. Всі партизанські «республіки» Лебедя були спалені німецькою авіяцією. Під кінець всю територію України окупувала совєтська армія, не зважаючи на те, що армія Лебедя ставила їй всіма силами спротив. Де ж глузд політичного проводу цієї партії, яка видавала такі директиви партизанському війську? На жаль досьогодні — це ще таємниця. Чи це було безглуздя, чи премудра провокація в дусі «голої землі»? Треба припускати, що одне і друге. Провокація має найлегший доступ туди, де тхне опортунізмом і безглуздям.
Роздуті і напівозброєні відділи УПА втратили основу основ партизанського війська — невловну рухомість в терені. Не вони мали всю ініціятиву маневру в своїх руках, як це було досі, а самі стали великим об'єктом нападу ворогів у своїх «республіках» та гарнізонах. Не вони накидали бої, а їм почали накидати наші, німецькі та совєтські противники. Ці відділи десь від липня 1943 року почали зводити дуже часті накинені їм бої. В цих затяжних боях український вояк проявив неописане геройство, надприродну витривалість й особливу винахідливість. Ці вояки показували, як примітивними засобами поборювати переважаючого ворога, озброєного найновішими засобами модерної війни. Та, на жаль, плоди всіх цих зусиль ідейного вояка зводилися до нічого. Майже кожний такий затяжний бій був програний і армія несла величезні втрати вбитими та раненими. Вони сотнями догнивали в хатах та норах. Бракувало фахових медичних сил та санітарних засобів. Примітивні лазарети по землянках треба було часто переміщувати. Вони часто попадали в руки ворогів, які на місці розстрілювали всіх ранених. Тут знову вписалася в історію золотими буквами наша жінка — медсестра і товариш. Особливо знущалися над раненими большевицькі партизани. Вони пробували здобувати різні наші таємниці. Для органів НКВД це був дуже бажаний «матеріял».
Всі вояки бачили, що таким чином партія Лебедя веде цілу армію на явну смерть. А за армією така сама доля чекає всю націю. Почалося велике невдоволення в лавах армії. Це невдоволення партійна СБ заходилася ліквідувати системою масового внутрішнього шпіонажу, репресіями та розстрілами. Почалося масове дезертирство з армії в підпілля перед партією та СБ. У відповідь на дезертирство СБ почала тероризувати та розстрілювати цілі родини дезертирів. Почали брати закладників, ширити донощицтво і т.п.
Ось так виглядала наша «війна» проти німців, росіян, поляків, комуністів та самих нас в 1943/44 роках. Діялося це так тому, що був зірваний організаційний та оперативний плян первісної армії.
Маса втікачів постійно напливала з України в поліські ліси. Побачивши, що там діється, люди пробували вирватися з того пекла назад на південь та захід, але органи СБ переловлювали цих людей та карали на горло «як дезертирів» з УПА та «шпигунів». Ґестапо своїм чином ловило таких людей та на місці масово розстрілювало «як бандитів». Совєтсько-німецький фронт почав брати Поліську котловину в свої потужні кліщі, в той час, як тут вже оперувала потужна большевицька партизанська армія. Вона пробиралася крізь непрохідні ліси та багна, готуючи великий варшавський прорив. Замкнутий в Поліській котловині народ був приречений на неминучу смерть. Це була головним чином українська інтелігенція, яка врятувалася від масового погрому органів Ґестапо. Усім тоді було відомо, що НКВД всіх тих людей, які не тікали разом з Червоною армією за Волгу, або в перших днях війни не пішли в совєтську партизанку, рахує ворогами СССР, шпигунами Гітлера та бандитами і всіх по-сталінському тортурує і розстрілює. Лише малописьменних часом відсилали до концтаборів, або до карних батальйонів на передові лінії фронту, щоб там кров'ю змивали свою «зраду батьківщині». При самій згадці про нову окупацію України большевиками вся ця розбурхана маса народу з жінками та дітьми впадала в явний шал жаху, викликаючи ще більший хаос. Не було ніякої надії на порятунок цього передового елементу нашої нації.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Армія без держави» автора Бульба-Боровець Тарас на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ТРЕТЯ ЧАСТИНА РЕВОЛЮЦІЙНО-ПАРТИЗАНСЬКА БОРОТЬБА ПРОТИ ГІТЛЕРА (1942–1944)“ на сторінці 29. Приємного читання.
TextBook