Розділ «ТРЕТЯ ЧАСТИНА РЕВОЛЮЦІЙНО-ПАРТИЗАНСЬКА БОРОТЬБА ПРОТИ ГІТЛЕРА (1942–1944)»

Армія без держави

Передавши цю відповідь, Лукін доповнив її цілим рядом пояснень та запевнень. Вимагав негайно винести рішення по лінії їх перших пропозицій. Дати людей на політичні переговори, а військову акцію розпочинати в якнайширшому маштабі негайно. Особливо — вбити Коха.

Ми більше остаточної відповіді не давали, хоч Лукін вимагав її якнайскоріше. У грудні 1942 року обом сторонам стало ясно, що переговори ні до чого не доведуть. Большевики не зможуть втягнути УПА під свою команду, а УПА не стане на перешкоді в здійсненні диверсійних плянів Москви проти німців. Зупинилося все на невтралітеті. Умовлено паролі. Переговори перервано. УПА робила свою роботу згідно з своїми власними плянами, а большевики почали організовувати свої власні партизанські відділи в українських, білоруських та брянських лісах, перекидаючи їм командно-комісарський персонал та воєнні постачання авіашляхом. Це був початок нової фази війни на східньому фронті — контрнаступ большевиків проти німців.

Коли переговори Лукіна з УПА не дали Москві бажаних наслідків, тобто — щоб українськими руками вбити Коха та викликати всеукраїнське повстання і, таким чином, ще більше розпекти німців проти українського народу, партизанський відділ полковника Медвєдєва отримав наказ здійснити цей плян власними силами. Лукін залишився при відділі Медвєдєва в характері начальника спеціяльної служби. На місце українських місцевих кадрів Лукін знайшов багато поляків, що мешкали в Рівному та околицях. З українців Лукіну допомагали кілька місцевих засліплених комуністів, як Гнедюк, Приходько та інші. Поляки палали однаковою ненавистю як до німців, так і до українців. Вони чули про «союз» Сікорського з Сталіном. Сталін був союзником західніх альянтів, де перебуває польський екзильний уряд. Таким чином, деякі менш-свідомі, навіть не комуністи, поляки в Польщі та Україні всіма силами допомагали большевикам.

У здійсненні плянів Медвєдєва-Лукіна особливу ролю відіграли відомі мені особисто дві польські родини з Людвипільського та Клесівського районів на Волині: Струтинських і Довчера. Довчер з донькою Валентиною були шпигунами, а вся родина Струтинських — батько, мати, чотири сини та дві дочки — всі зробилися совєтськими партизанами. Спочатку вони організували партизанську групу з 10 людей під командою старшого сина, Миколи Струтинського. Ціле літо 1942 року ця група була «дика». Робила диверсії та полювала на поодиноких німців. Восени 1942 року Струтинські пішли до Медвєдєва.

Використовуючи свої родинні та національні зв'язки в Рівному, М. Струтинський примостив там в безпечному місці такого «поважного» мешканця, як Лукін, советського лейтенанта Кузнєцова, який діяв в уніформі німецького офіцера під ім'ям «гавптман Пауль Зільберт». Цьому «мешканцеві» родина Струтинських дала цілий ряд добре замаскованих місцевих агентів, кур'єрів та явочних квартир в Рівному, Луцьку та по інших місцевостях Волині. Таким чином, наслідки роботи Лукіна були «прекрасні». До них ми ще повернемось у свій час.

Червона Москва — це спритний майстер вербування на свою службу чужих, неросійських народів. Вона докладно вивчає всі міжнаціональні та соціяльні антагонізми і зручно використовує їх для своєї агресивної політики, яка в кінці може довести до загибелі всіх націй.

Втративши можливість поставити УПА на свою роботу, червона Москва зимою 1942/43 р. оголосила українських національних партизанів «бандитами». Взагалі вся большевицька мемуаристика про партизанські рухи в часі Другої світової війни намагається всіма силами замовчувати або дискредитувати український партизанський рух, як «кримінальний бандитизм». Хто б говорив?…

Розділ восьмий

ПЕРЕГОВОРИ: УПА — НІМЕЦЬКА ВЛАДА

Отримавши докладні звіти своєї агентури про бойові акції УПА та чим раз, то частіші авіадесанти свіжих совєтських партизанів в багатьох районах України та про їх посилені операції, Кох та всі його дорадники з труп'ячими знаками на шапках, серйозно задумалися над небезпекою, що нависла над їх феодальною волостю. Була явна загроза зриву економічного грабунку України та зриву системи постачання східнього фронту. Це був такий незаперечний факт, що сидіти, склавши руки, і пустити справи на самоплив, німці, звичайно, не могли. З цих причин всевладний і до безумства гордий представник Herrenvolk-у, Кох, дає наказ розпочати переговори з Untermensch-ами. Тим більше, що Головна Команда УПА зробила так, що про її переговори з представниками червоної Москви «довідалася» німецька агентура. Цей момент налякав німців гірше самого диявола.

У перших днях жовтня 1942 року до нашого штабу прийшло повідомлення про те, що німецька влада пропонує Головній Команді УПА розпочати українсько-німецькі переговори. Була дана відповідь, що пропозиція приймається і переговори можуть відбутися тільки там і тоді, де і коли визначить Головна Команда УПА. Німці ці умови прийняли. Ведення переговорів Кох доручив рівенському гебітскомісарові Беєрові та шефові служби безпеки Волині і Поділля есесівському підполковникові Пицу. Посередником в переговорах стала «повністю довірена» особа в прокуратурі д-ра Пица, колишній командир батальйону Поліської Січі УПА, поручник Лев Ковальчук.

Перші переговори відбулися 23 листопада 1942 року з д-ром Пицом. Потім відбулися другі переговори з д-ром Беєром. Подвійність розмов цілком не означає, що предмети переговорів були різні, бо обидва представники мали ті самі директиви та інструкції, що випливали з тієї самої генеральної лінії, а їх противна сторона так само трималася одної і тої ж самої лінії. Особливо з розмови з д-ром Беєром ми побачили, що не всі вищі німецькі урядовці в Україні повністю схвалюють політику їх уряду на Сході. Рівенський ґебітскомісар заявив нам зовсім виразно, що він особисто не визнає тої політики і вважає її за великий злочин, але він не має змоги не виконувати обов'язків, покладених на нього примусом. Далі він натякнув, що таких, як він — є більше і вони мають надію добитися великих змін. У чому мали б полягати ці зміни, він не сказав. Це могло бути або припущення д-ра Беєра, що під впливом подій Гітлер змінить політику, або натяк на державний переворот в Німеччині, про який німецька армія говорила одверто. Хоч д-р Беєр у своїй урядовій практиці був людиною досить порядною і маневрував поміж життям і смертю, все ж таки ми порахували ці його заяви, як тактичний маневр у нашу сторону. Він дуже наполягав на тому, щоб УПА за всяку ціну знайшла компроміс з німцями, бо інакше буде пролито ціле море української крови і що все це вийде на користь комунізмові, а не Україні.

Про переговори з д-ром Пицом, на щастя, збереглася копія оригінального нашого протоколу в архівах Президента А. Лівицького в Варшаві. Подаю його зміст в цілості, без жодних скорочень та змін. Цей документ найкраще віддзеркалює тодішнє становище і відносини в Україні. Мало того — він навіть показує, як німці намагалися використати для себе політичну диференціяцію серед самих українців, а також — як майстерно розпалювали вони українсько-польську ворожнечу і яке було ставлення Головної Команди УПА до всіх цих проблем.

Відпис

ВІДДІЛ ПРОПАГАНДИ

ПРИ ГОЛОВНІЙ КОМАНДІ УКРАЇНСЬКОЇ ПОВСТАНСЬКОЇ АРМІЇ

ПРОТОКОЛ

переговорів між отаманом Тарасом Бульбою та представниками Німецької Влади з дня 23 листопада 1942 року

Присутні:

3 української сторони — отаман Тарас Бульба

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Армія без держави» автора Бульба-Боровець Тарас на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ТРЕТЯ ЧАСТИНА РЕВОЛЮЦІЙНО-ПАРТИЗАНСЬКА БОРОТЬБА ПРОТИ ГІТЛЕРА (1942–1944)“ на сторінці 15. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи