Розділ «Книга перша»

Гривастюк був зодягнений у новий сардак і чорну, поспіль вкриту краплинами талого снігу шапку. Він зупинився якраз у тому місці, звідки я спостерігав за ним. Віддихавшись, рушив понад проваллям до мене.

— Гай-гай! Та ви творите чудеса.

— Зопалу, пане Гривастюк. Допався, як бездомне котя до затірки.

Війт з солідністю походжав між стосами, доторкався до брил, довго й замислено оцінював борлак скелі.

— До спілки не пристають, пане Повсюдо?

— Кому охота морочитися в цей непевний час? Один наживаю мозолі.

Губи його заходили, ніби їх сіпали невидимими поводами.

— Не шкодуйте. Поступаєте правильно, слово даю А працюєте — куди твоє діло! Це означає, що натогід восени новосілля? А це що за бомбомет?

— Дрільборер, — назвав я свердло по-німецьки. — Зразок відомий, Молотковський лиш побільшив. Дивіться.

Я наліг плечем на педаль і повів корбою Сталевий стрижень ум'як у вапнякову плиту і занурився до опори. Гривастюк примружився. Вперше в житті я побачив одверту гримасу: мене не тішить людська удача.

— Так-так, — буркнув він, і щоки його запалали, як пампушки на сковороді. — Але я гніваюся на вас, пане Повсюдо.

— Що замовив роботу соціалістові? Але ж він найкращий коваль.

— Ви перебільшуєте щодо здібностей Молотковського, — сказав Гривастюк, озираючись навколо — Соціаліст?… Менше з тим. Справа, власне, в тому, що ви не господар свого слова Чекаю вас багато неділь підряд, виглядаю. Якщо вже обіцяти, то, по-моєму…

— Вибачте, пане Гривастюк. Оці штабелі мене з ніг валили. Мусив відпочити.

— Я запрошував не до лопати, Прокопе. Повеселились би і так далі… Компанія збирається завсіди вишукана. Тамтої неділі, приміром, гостював колишній ваш вихователь Мефодій Гірчак… — Він умовк, чекаючи, що я скажу.

— Гірчак?

— Ми з ним познайомилися через Володимира Майдана, секретаря повітового комісара. Гірчак і Володимира вчив, склав йому протекцію в Краківському університеті. Хоч він був єдиним українцем серед професорів гімназії, зате людина впливова. Я люблю гарне товариство.

«А ти — птиця!» — подумав я, водночас щиро жаліючи, що втратив нагоду зустрітися з Гірчаком.

— Загалом важко собі простити, — сказав я. — Але, їй-бо, з ліжка не зводився.

— Чекаю вас цієї неділі, що прийде. А помимо того, — Гривастюк дістав з-під поли папку і відкрив на потрібній сторінці,- розпишіться в отриманні документів. Нині ділочинство — комар носа не підточить.