Розділ «2. — Франція на порозі XI. сторіччя»

Анна Ярославна: українська княжна на королівському престолі Франції в XI. сторіччі

На переломі X і XI сторіч Франція була невеличким королівством. Територія цього королівства займала тоді землі, положені довкола Парижа, що мали спільну назву Іль-де-Франс, з такими ще крім Парижа містами, як Санліс, Версай, Мелєн, Мо, Етамп і інші. До посілостей тодішніх французьких королів належала ще також Орлеанська волость з містом Орлеаном.

Довкола простягалися могутні васальні князівства й графства, що хоч номінально залежні були від французького короля, в дійсності ж були цілковито незалежними, вели свою самостійну політику й дуже часто воювали проти короля. Бретанія, Нормандія, Шампанія, Бургундія, Провансалія й інші удільні князівства в певних епохах були куди сильніші за саму Францію й французькі королі мали багато клопоту зо своїми непокірними, могутніми васалями.

На схилі X. сторіччя, в 987 році — на рік перед хрещенням України за Володимира Великого — вмирає останній представник колись могутньої династії Карла Великого (Шарлєманя) — Люї V. Ледачий і на королівський престіл Франції вступає князь Іль-де-Франс, Гуґ Капет, що дав початок третій з черги французькій королівській династії званій капетинзькою, що володіла Францією, з перервами в часи Великої Революції й після неї, до 1848 року.

Син Гуґа Капета, Роберт II Побожний, що по смерти батька став королем (996 — 1031) мав нещастя володіти в періоді т. зв. Христового Тисячоліття, що нависло було страшною зморою над тодішнім західнім христіянським світом. Рік 1000-ний, який сучасники вважали неминучою датою кінця світу й Страшного Суду, викликав на всьому Заході нечуваний страх. Тим то XI сторіччя народилося серед загального зросту великої побожности й відданости Церкві. Цей стан переполоху, побожности й покірности Церкві малих і великих тривав ще довго після пройденого 1000-ного року, бо люди думали, що мусіла зайти помилка в літочисленні й тому кожного дня чекали янгольських труб — вістунів Страшного Суду.

Церква зручно використала цю обставину, щоб поширити свої впливи й скріпити та збільшити свою владу над ще напів варварським західнім світом. Римський Папа й єпископи поодиноких країн — єдина моралізуюча сила в тому часі — схопили добру нагоду, щоб розправитись з силою різних надужить, що їх досі допускало цивільне право.

Одним з найбільших таких надужить була легкодушність, з якою королі, князі й усі сильні світу женилися зо своїми, навіть найближчими, родичками, кермуючись при цьому тільки власною приємністю й особистим інтересом. Такими подружжями вони змагали задержати при собі цілими, чи навіть побільшити, свої родинні посілості, не оглядаючись на ніякі закони. Тому Церква, підкріплена здобутими внаслідок загальної побожности й страху впливами, взялася енергійно поборювати непристойні подружжя вельмож зо своїми своячками.

Але, як завжди при всяких реформах часто важко є задержати міру, так і в цьому випадку в своїй ревності духовенство зайшло вже аж так далеко, що заборонило подружжя між свояками до сьомого ступня споріднення. При цьому йшли в рахунок не тільки всі кровні родичі, але й свояки по жінці, що були трактовані нарівні з кровними родичами. Це створило такий стан, що вельможі, які майже всі були вже споріднені з собою, не знали, де шукати собі жінки. Заборона подруж до сьомого ступня була одною з найбільших турбот одинадцятого й дванадцятого сторіч і спричинювала чимало поважних клопотів багатьом володарям і вельможам.

Під покришкою перевірити важність королівських подруж, Папи безперестанку вмішувалися в дочасні справи королів і цим викликали безнастанний соціальний розгардіяш. Ця обставина була одною з найзагрізливіших небезпек, особливо для нових династій і для молодих національностей, що в цьому часі кристалізувалися.

Згаданий уже вище Роберт, син Гуґа, може служити найкращим прикладом жертви свого часу. Розійшовшись з першою своєю жінкою, оженився вдруге зо своєю кузинкою четвертого ступня Бертою, донькою провансальського короля. Це стягнуло на нього страшний гнів Церкви й Папа Григорій V кинув на бідного короля анатему в 996 році — якраз чотири роки перед Страшним Судом! Можна уявити собі долю нещасника! Та Роберт не подавався й впродовж шістьох років боровся як міг, проти Церкви, але, неймовірно переслідуваний не витримав. Мусів розійтися зо своєю другою жінкою й підкоритися всемогутньому Папі. З цієї нерівної боротьби вийшов він зганьблений, упокорений, стративши всю повагу, що така потрібна була йому для укріплення свого молодого королівства. Оженився втретє з Констанцою, донькою арлєзійського графа Ґійома, з якою мав сина Генриха, що пізніше оженився з нашою Анною Ярославною.

Король Роберт, вичерпаний непосильною боротьбою, прибитий ганьбою й зневагами, помер 20 липня 1031 року в Мелені, залишаючи королівський престіл своєму синові Генрихові, першому цього імені.

Свідок ганьби, упокорення й усіх нещасть, що навістили батька, новий король був готовий, як ніхто інший, всеціло підкоритися всім вимогам Церкви.

Тим то, коли в 1044 році померла йому перша жінка Матильда, донька німецького цісаря Генриха II, не залишивши по собі ніякого наслідника мужеської статі, внук Гуґа Капета довго вагався з новою женячкою. Трудність знайти жінку, що не була б споріднена з ним до забороненого ступня, збільшилася ще й його першим подружжям, яке замикало йому доступ до родин усіх німецьких володарів, бо, як уже сказано, подружжя трактувала Церква нарівні з кровним посвояченням. Таким чином усі дівчата — родички до сьомого ступня його небіжки жінки — були йому заборонені.

Шукаючи даремно впродовж довгих років способу погодити свій респект до канонічних вимог з гарячим бажанням утвердити молоду капетинзьку династію більш плідним подружжям, як було перше, Генрих довідався про вроду молодої принцеси, якої батько володів геть аж на другому кінці Европи, за границями візантійської імперії. Віддаль цієї, мало відомої на Заході, країни й її відокремлення від решти Европи, здавалося, давали Генрихові повну запоруку, що донька її суверена, не могла мати з ним ніякого, ні безпосереднього, ні посереднього споріднення. Таким способом він був певний, що подружжя з цією принцесою не лише не зможе наразити його на страшні громи Церкви, а навпаки, звільнить його від небажаного вмішування духовенства в його справи.

Цією вродливою принцесою була Анна Ярославна, донька українського князя Ярослава Мудрого.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Анна Ярославна: українська княжна на королівському престолі Франції в XI. сторіччі» автора Небелюк Ярослав на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „2. — Франція на порозі XI. сторіччя“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи