Розділ «Голодомор 1932-1933: Причини, жертви, злочинці»

Українські села заселяють своїми жителями простори Сибіру й Колими, а на споконвічних українських теренах Херсонщини, Дніпропетровщини, Запоріжжя Совєтська влада утворює штучні жидівські поселення. Селяни з оточуючих сіл будували хозарам-жидам будинки та допоміжні приміщення у спеціально спланованих селах, орали й засівали землю, забезпечували худобою, як кріпаки на панському полі. Голодоморами 1932-33 pp. жиди прискорювали "звільнення" України від українців. Заселення України москалями та білорусами, до того ж незначне, було тимчасовим заходом. Пізніше, коли б жиди укорінилися й зросли чисельно, москалів та білорусів в Україні чекала б доля українців, бо Талмуд вчить, що "всі народи, яких Єгова дасть вам (юдеям) в руки, мають бути знищені". Аналіз геноциду у 30-х — на початку 40-х років показує, що до кінця 50-х років українців в Україні вже не було б.

Чому ж винищення українців голодомором не було продовжене в наступних роках? На це є кілька причин. Але якщо хтось думає, що жиди вдовольнили жадобу помсти і заспокоїлись, то глибоко помиляється, знову ж таки, виходить зі своєї, а не жидівської логіки.

Одна з причин — треба ж було комусь землю обробляти, за худобою доглядати, гній вивозити, щоб правлячий народ міг безтурботно і ласо жити. Але вона не є головною, бо в Московії було достатньо рабів неукраїнського походження. Значно важливішим було те, що на початку 1933 р. до влади у Німеччині прийшли націонал-соціалісти на чолі з Гітлером, які відверто демонстрували юдофобські настрої і невдовзі показали всьому світу, що без жидів можна швидко досягти прогресу в економіці та добробуті населення. Жидам тепер треба було думати про самозбереження та удушення прецеденту, бо німці дали приклад іншим народам. Саме тому в 1933 р. відбулося тепле і зворушливе єднання жидів-капіталістів Америки з жидами-комуністами Московії. Ослаблені та психічно зломлені терором та голодоморами, українські селяни мали тепер сприяти побудові військового комплексу та стати гарматним м'ясом у запланованій ще 1933 р. війни з Німеччиною. Але геноцид українців продовжувався. З 1933 по 1941 pp. правляча кліка винищила понад 3 млн. українців, головним чином інтелектуальну та найбільш активну верству — вчених, письменників, вчителів, інженерів, агрономів і навіть компартійну та совєцьку адміністрацію, а в Західній Україні — ще й священників, активних просвітян тощо.

Було б великою помилкою вважати, що жиди залишать нас у спокої. А тому наша бездіяльність й потурання їм можуть обійтися нам дуже дорого. Уже й зараз, коли ще є живі свідки голодоморів, вони до того знахабніли, що повчають нас: геніальний Тарас Шевченко зовсім не той, за кого ми його приймаємо, що і поет він слабенький, і взагалі — вурдалака, хуторянський філософ, а "Кобзар" — "кровавая біблія". І проковтнули ми це жидівське блювотиння, і ніхто тим жидам із "Кієвскіх Ведомостей" руки не поламав, голови не розбив. Але до часу!

Якщо жиди дадуть інші пояснення, чому вони винищили понад 20 млн. українців, ми вислухаємо, бо суд зобов'язаний вислухати й найстрашніших злочинців. Але їхній гевалт на зразок того, що вони гнані, нещасні, переслідувані й самі були жертвами, треба відкидати a priori (заздалегідь), бо він має таку ж цінність, як дірка від бублика. На це не треба й папір витрачати.

Зважаючи на двадцять мільйонів жертв українців, повну й колективну відповідальність за які несуть жиди, звання "антисеміт" в Україні набирає смислу "патріот", "захисник Вітчизни" тощо. І навпаки, "жидолюб" приймає протилежний смисл. Саме ці мерзотники забезпечують жидам можливість по сьогоднішній день вільно грабувати й глумитися над нашим знедоленим і замордованим народом.

Що ж робити, скаже читач. Кагановича, Молотова та Сталіна, як і тих жидів-енкаведистів, давно немає, компартія зовсім не та, отже, відповідати за геноцид нашого народу немає кому. Та не поспішаймо з висновками. Вихід підказали самі жиди.

В 1945 р. німецької націонал-соціалістичної партії не стало, а її керівники були або вбиті під час війни, або страчені, або поховалися. Та жиди не розгубилися. І хоч у Другу світову війну, яку вони самі ж й спровокували, вони постраждали значно менше від деяких народів, зокрема, українців, білорусів та поляків, поразку німців та відносно невелику кількість загиблих жидів вони зробили джерелом великого ґешефту. "За злочини націонал-соціалістів перед жидами нехай відповідає увесь німецький народ", кажуть вони. Але німецький народ — це й антифашисти, й ті, що під час війни були дітьми й страждали від американських бомбурдувань та совєтських танків, й ті, що народилися після війни. Далі жиди збільшують кількість своїх жертв принаймні у шість разів й 50 років змушують німців виплачувати репарації за "загиблих", але кому? — державі Ізраїль, яка від війни не постраждала, бо в той час взагалі не існувала, куди переїхали жиди з країн, які й участи у війні не брали! Тобто, на тих нещасних загиблих жидах наживалися усі жиди світу, а держава Ізраїль виступила представником і правонаступником усіх жидів взагалі. Але в такому разі вона має й відповідати за злочини жидів, які значно більші й очевидніші від злочинів, що німецькі фашисти чинили проти жидів.

Отже, держава Ізраїль має покаятися перед українцями за злочини геноциду й приступити до виплати репарацій за вбивство жидами 20 млн. українців у відповідности з тими нормами, які жиди отримували від Німеччини, а окрім того, за зруйнування нашого сільського господарства, укладу життя та знищення культурних цінностей, шкода від чого в історичній перспективі була значно більшою, ніж від масового народовбивства. Зважаючи на те, що світовий жидівський капітал допоміг жидам прийти до влади у Московії, фінансувавши їх величезними сумами грошей та направивши своїх людей під виглядом агітаторів-більшовиків, що одні жиди вимордовували українців, а інші внаслідок жидівської солідарности цей злочин замовчували, що "не будь інтернаціональної змови жидівства, здійснення "господнього доброго часу" було б абсолютно неможливим ні при яких обставинах, ні при яких умовах, ні при якій ситуації" [14, с.71], колективну відповідальність за злочини геноциду несуть усі жиди світу. І немає їй строку давности.

До того часу, поки світове жидівство не покається перед українцями й не приступить до виплати компенсацій за злочини й заподіяну нам шкоду, діяльність жидів в Україні має бути обмежена.

Література

1. Р.Конквест. Жнива скорботи. Київ, "Либідь", 1993. Переклад з англійського видання: Robert Conguest. The harvest of sorrow: soviet col-lectivization and the terror-famile/ New York; Oxford, 1986.

2. Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. Київ, Видавництво політичної літератури України, 1990.

3. Ян Кершою. Гітлер. Ростов-на-Дону, "Феникс", 1997. Переклад з англійського видання: I.Kerhow, Hitler, 1995.

4. А.Куліш. Книга пам'яти українців. Харків, "Просвіта", 2000.

5. Т.Поліщук. Чорні жнива. Голод 1932-1933 років у Валківському та Коломацькому районах Харківщини (Документи, спогади, списки померлих). Київ-Харків-Нью Йорк-Філадельфія, 1997.

6. Російщення України. Київ, 1992.

7. М.Солоненко, Виконуючи заповіти моїх мордованих голодомором земляків. Харків, "Просвіта", 1999.

8. Є.Яценко. Автореферат дисертації: Голодомор 1932-1933 років на Харківщині. Харків, 1999.

9. Б.Богослов. Сіонізм проти українців. Одеса, 1998.