Розділ «IV. ЗЛЕТИ І ПАДІННЯ ВИЗВОЛЬНОЇ ХВИЛІ ВЛІТКУ 1917 Р»

Україна у революційну добу. Рік 1917

По-п'яте, конкретизується, які саме події в Петрограді малися на увазі, коли йшлося про зв'язки з ними виступу полуботківців — це не стихійний вибух мас, а вихід з уряду міністрів — кадетів через незгоду з курсом уряду в українських справах.

Новим елементом є обережна пропаганда необхідності боротьби за припинення війни і ліквідації викликаної нею господарської розрухи.

Все ж Центральна Рада, українські партії, судячи з усього почували себе не досить певно, а свої тлумачення подій вважали не вельми переконливими. І 7 липня та ж "Робітнича Газета" в новій передовиці "Робота темних сил" розставляє вже нові акценти щодо відомих подій: "Київ пережив ніч і кошмарний день. Тисяч п'ять темних задурених, підбурених людей вийшли з свого закутку, напали серед ночі на город, вчинили страшенний заколот серед людності, кількох поранили, одного, здається, вбили. Виясняється, що це робилося за приводом таємних керівників.

Во ім'я чого?

Во ім'я особистих, потайних, нечистих намірів і цілей, що заховалися за спинами одурених ними людей. Це давня історія. Вона почалася ще з того часу, як один з членів клуба ім. гетьмана Полуботка підбурював зібраних на розподільчому пункті солдат із Чернігова не слухатися Генерального Комітету і не йти на фронт, поки їх не буде сформовано в полк імені гетьмана Полуботка. Робота цього "оборонця" дала такі свої наслідки: ми бачили їх вночі з 4 на 5 липня. Чого добивалися людці, що вислали на город юрбу зголоднілих і намовлених ними солдат, угадати не трудно: чого хоче злодій, підпаливши будинок і нагнавши паніку на населення"[603].

Таким чином, тут на перший план у ролі зачинщиків виступають уже самостійники, від яких лідери Центральної Ради, Генерального Секретаріату, Українського Генерального військового комітету, природно, відмежувалися. Більше того, дії самостійників дістали досить різку критичну оцінку: "Що цим людям до революції, до того, що на всяку паніку страшенно ласа чорна сотня? Що їм до тої самої України, іменем якої вони весь час прикриваються, щоб досягти своїх темних, потайних, злодіяцьких цілей, вони не тільки Київ, усю Україну й увесь світ можуть утопити в крові.

Мети своєї, однак, заховані ватажки не досягли: Київ не перелякався. Генеральний Секретаріат Центральної Ради разом з громадськими революційними організаціями твердо й рішуче спинив стихію. Юрбу полуботківців виведено з Києва. В сіх днях вона має виїхати на фронт"[604].

Центральна Рада, її соціалістичні лідери обіцяли принципову боротьбу за чистоту ідеалів українського руху, вважаючи, що з ліквідацією полуботківського конфлікту, від'їздом солдатів на фронт не виключена можливість нової, підбурливої агітації. Адже "ті приховані потайні винуватці нікуди не виїдуть. Зціпивши зуби, вони будуть знов підкопуватися під організацію вільного життя України. Перші переходові дні нового державно-політичного устрою нашої землі вони покропили кров'ю й обкурили чадом бешкету. Можна подумати, що ці люди навмисне провокують весь час Центральну Раду і все українське відродження, навмисне кидають під ноги їй каміння, немов нанявшись у когось для цієї гидкої, контрреволюційної й контр-української роботи.

Але нехай ці панки пам'ятають, що їхні заміри нічого спільного не мають з українською демократією, на яку вони хотять таким нечесним способом опертись. Хай не забувають, що єдиною піддержкою для них може бути темнота, затурканість отих "рабів німих", на спині яких вони хотять виїхати. Але минулися часи затяжної безпросвітньої темноти. І минеться з нею робота темних сил"[605].

Цього ж сюжету і приблизно в такій же спосіб торкнулись і генеральні секретарі І. Стешенко та Б. Мартос у своїй заяві для преси після ліквідації конфлікту."…Вважаємо за обов'язок заявити, — зазначили вони, — що мирне полагодження справи було полегшене потім, що од полуботківців ще до часу осади Грушок військом (7 липня — В.С..) зникли керівники — ініціатори непевних подій, які траплялися до цього часу"[606].

Хоч у даній заяві йдеться про "керівників-ініціаторів", а в редакційній статті про "потаємних винуватців" подій, на увазі малися, ймовірно, М. Міхновський — "один з членів клубу ім. Гетьмана Полуботка", його однодумці. Логіка тут очевидна.

План організації полку ім. Гетьмана П. Полуботка справді напрочуд нагадував план створення з ініціативи М. Міхновського полку ім. Б.Хмельницького. Обґрунтування дій повсталих багато в чому теж перекликалися з ідейною позицією М. Міхновського і його прихильників.

Версія про те, що потаємні винуватці залишаються в Києві і будуть шкодити українській справі, загрожувати спокою, схоже, схиляла власті на віддалення ідейних натхненників руху полуботківців від Києва.

Чи стосувалося це особисто М.Міхновського — категорично стверджувати не можна.

П. Мірчук проте вважає, що не лише стосувалося, а й стало приводом до його арешту. "При цій нагоді, - зауважує історик, — В. Винниченко не забув скористатися догідним для себе положенням, щоб остаточно розправитись із провідником українських самостійників-націоналістів Миколою Міхновським. Міхновського на наказ Винниченка теж було заарештовано, тільки нібито у зв'язку з наказом військової команди, щоб він як військовик в активній службі негайно зголосився до праці на новому місці призначення на Румунському фронті. Під ескортом військової жандармерії Міхновського відправлено до російських військових частин на Румунському фронті"[607].

Такої ж точки зору дотримуються й автори новітніх публікацій про життєвий шлях М. Міхновського[608].

Однак є підстави для певних сумнівів щодо тверджень про час висилки М. Міхновського.

По-перше, до цього часу ніхто не виявив жодного документа, жодної тогочасної газетної згадки, жодного прямого мемуарного свідчення про участь М. Міхновського у подіях 3–8 липня 1917 р.

По-друге, якби М. Міхновського справді було заарештовано в справі полуботківців, то навряд чи мало б сенс без пред'явлення звинувачення переводити його на фронт, а не провести, приміром, слідство. Принаймні якісь сліди розв'язки слідчої справи повинні були залишитись.

По-третє, уважне ознайомлення з працями М. Грушевського, В. Винниченка, Д. Дорошенка дає підстави для висновку, що ніхто з них не пов'язує висилку М. Міхновського з Києва з виступом полуботківців. Як правило, цей факт згадується в іншому контексті, у зв'язку з провалом плану проголошення самостійності України за допомогою богданівців.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Україна у революційну добу. Рік 1917» автора Солдатенко В.Ф. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „IV. ЗЛЕТИ І ПАДІННЯ ВИЗВОЛЬНОЇ ХВИЛІ ВЛІТКУ 1917 Р“ на сторінці 20. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи