Розділ «ВИСНОВОК»

Мадагаскарський проект був тимчасово відкладений, тому що "війна проти Радянського Союзу дозволила нам мати у своєму розпорядженні нові території для остаточного вирішення. Внаслідок цього фюрер вирішив спровадити жидів не на Мадагаскар, а на Схід"

Джерело: N.G. 5570.

Фюрер і справді заявив 2 січня 1942 року "Жиди повинні покинути Європу. Найкраще, якби вони відправилися до Росії".

Джерело: А. Гітлер. Монологи. 1941–1944. Вид. Альбрехт Краус. Гамбург, 1980, с. 241.

З відступом німецьких військ під натиском радянської армії вирішення жидівського питання потребувало "невблаганної жорстокості".

Джерело. А. Моннере. Переслідування жидів у країнах Сходу, с. 91–92.

У травні 1944 року Гітлер наказав задіяти 200 000 жидів під охороною 10 000 есесівців для роботи на військових заводах або в концтаборах у настільки жахливих умовах, що епідемії тифу забирали десятки тисяч жертв і примусили збільшити число крематоріїв.

Потім ув'язнених відправили будувати дороги. Голод і виснаження привели до смерті більшості із них — десятків тисяч людей.

Такий був мартиролог слов'янських і жидівських ув'язнених, такою була жорстокість гітлерівців, що поводилися з ними як з рабами, котрі не мають цінності навіть як робоча сила.

Не можна недооцінювати ці злочини і непередавані страждання жертв, тому немає ніякої необхідності додавати до цього жахливого переліку відблиски вогнів дантова пекла і підкреслювати його нелюдськість теологічним і жертовним терміном "Голокост".

Історія без перебільшень сама може виконати роль обвинувачки краще, ніж міф. Насамперед, вона не зводить масштаби дійсних злочинів проти людства, які коштували життя 50 мільйонам людей, до погрому лише однієї категорії безневинних жертв, у той час як мільйони загинули із зброєю в руках, борючись проти цього варварства.

Ми повинні знову-таки підкреслити, що ці історичні оцінки все ще попередні. Як у всякій критичній історії і у всякій науці, вони можуть бути переглянуті і, безумовно, будуть переглянуті відповідно до нових знахідок: тонни німецьких архівів були конфісковані і відвезені до США, вони ще не повністю вивчені. Почали відкриватися і архіви в Росії, доступ до яких дослідникам був довгий час закритий.

Таким чином, потрібно зробити ще більше, щоб не плутали міф з історією і до завершення досліджень не робили висновків, що дотепер намагався нав’язувати свого роду інтелектуальний тероризм: "канонізація" текстів Нюрнберзького процесу виявилася вельми крихкою.

Історія, як і інші науки, не може виходити з недоторканих апріорних даних. У Нюрнберзі були проголошені цифри, найважливіші з яких виявилися помилковими. 4 мільйони загиблих в Освенцімі були замінені на "трохи більше мільйона", і навіть влада була змушена погодитися із цим переглядом і замінити меморіальні дошки.

Догма про "шість мільйонів" уже ставиться під сумнів навіть самими завзятими захисниками теорії геноциду, такими як Рейтлінгер, що у своїй книзі "Остаточне вирішення" прийшов до цифри 41/2 мільйона, і більше не використовується в науковій літературі, хоча залишається темою пропаганди та нав'язується як і раніше громадській думці та школярам.

Показуючи даремність цих апріорних арифметичних обчислень, ми не прагнемо до їхньої перевірки і перерахування, а тільки хочемо показати, що навмисне прагнення подовжити існування брехні змушує систематично та довільно фальсифікувати історію. Доводиться, щоб дійсний мартиролог жидів не став "банальним", не лише відсувати на другий план всіх інших, включаючи 17 мільйонів загиблих радянських громадян і 9 мільйонів німців, але й надавати реальним стражданням сакральний характер (під назвою Голокост), відмовляючи в цьому всім іншим. Доводиться для досягнення цієї мети порушувати всі елементарні правила юриспруденції і встановлення істини. Доводиться, наприклад, стверджувати, начебто "остаточне вирішення" означає винищування, геноцид, хоча жоден текст не допускає подібної інтерпретації, тому що увесь час йшлося про вигнання всіх жидів з Європи. Але й це саме по собі було дивовижно.

Для цього доводиться фальсифікувати всі документи, наприклад, перекладати "пересилання" як "винищування". Подібний метод інтерпретації дозволяє говорити казна-що про будь-який текст. Так жахливе масове знищення стало "геноцидом".

Наведемо лише один приклад такої тенденційної маніпуляції з текстами. У своїй книзі "Крематорії Освенціма" (1993) Жан-Клод Прессак з таким старанням нагромаджує додаткові жахи — хоча цифри смертності і без того жахливі — що раз у раз, коли він зустрічає німецьке слово, що позначає "морг", він перекладає його як "газова камера" (наприклад, на с. 65). Тут же він вводить зауваження про "кодовану мову", говорячи, що кат (на ім'я Мессінг) "не зважувався писати, що "морг" — це газова камера" (с. 74).

Але гіпотеза про "кодовану мову", постійно використовувана для того, щоб змусити тексти говорити те, чого від них хочуть, щоб вони говорили, абсолютно безпідставна, насамперед тому, що Гітлер і його спільники, як ми вже показали, ніколи не намагалися сховати інші свої злочини, а цинічно повідомляли про них зрозумілою мовою; по-друге, тому, що англійці просунулися дуже далеко в техніці дешифрування кодів і мали у своєму розпорядженні дешифровані послання, число яких повинне бути величезним, якщо потрібно було налагодити настільки гігантське технічне виробництво, як промислове знищення мільйонів людей.

Систематична відмова враховувати вислів, який настільки часто зустрічається в гітлерівських текстах, "територіальне остаточне вирішення" — також свідчить про відмову від усякого аналізу, що не підтверджує апріорні висновки: "шість мільйонів" і "геноцид".